Сім століть тому мільйони мешканців європейських держав загинули від хвороби, яку й до сих пір до кінця не вивчено. Сьогодні Чорна смерть може багатьом здатися цілком зрозумілим явищем: її викликали укуси чумних бліх, котрі паразитували на щурах, котрі в середньовічному світі жили повсюди…

Однак це спрощене пояснення має сенс розглядати лише в тому разі, якщо не приймати до уваги деякі важливі факти щодо чуми (а вона досі існує), та як вона поширюється в наш час. «Чорна смерть вбила 30-50 відсотків населення уражених хворобою країн, - пише доктор Шерон Девітте, помічник професора антропології та біології в університеті Південної Кароліни. - Сучасна чума вбиває на щастя не більше 2-3-х відсотків населення, і це відбувається лише в тих районах, де у людей немає доступу до досягнень сучасної медицини».

Більш того, продовжує Девітте, симптоми Чорної смерті не повністю співпадають з симптомами сучасної чуми. Найімовірніше, Чорна смерть поширювалася набагато швидше і вбивала набагато більше людей, ніж її сучасна родичка. Відмінності між ними настільки значні, що деякі вчені, включаючи Девітте, в певний час припускали, що Чорну смерть викликала зовсім не чума. Однак реконструкції геномів ДНК середньовічної бактерії підтвердили, що мова йде про одну й ту ж хворобу. Так що ж змінилося? Саме бажання відповісти на це запитання робить вивчення відкритого нещодавно лондонського поховання жертв Чорної смерті настільки важливим для сучасників.

Незважаючи на величезну кількість людей, загиблих у часи Чорної смерті, існує відносно невелика кількість поховань, позначених як місця поховання жертв Чорної смерті. Девітте змогла визначити лише три таких місця. Між тим, цьому існує цілком розумне пояснення. Простіше кажучи, в умовах страшної катастрофи ніхто не подбав про те, щоб через багато століть вчені могли знайти точні дані про поховання. Середньовічні письменники далеко не завжди записували інформацію, яка могла б допомогти сучасним науковцям знайти кладовища Чорної смерті. Більш того, далеко не завжди люди ховали жертв Чорної смерті окремо від інших мерців. «Багатьох із них ховали на вже існуючих кладовищах», - констатує Девітте.

Саме тому вченим було досить важко встановити, чи справді Yersinia pestis - бактерія, яка викликає чуму - була присутня в тілах жертв Чорної смерті. Роботі дослідників серйозно заважає те, що з часом ДНК таки руйнується. Крихітну бактерію Yersinia pestis надзвичайно складно знайти навіть в тілах людей, які від неї померли. Крім того, дослідження вчених ускладнюються ще й тим, що людей ховали в спільних могилах, тому зараз часом неможливо визначити, чи справді людина, над чиїм тілом працюють вчені, померла від Чорної смерті.

У зв'язку з цим найбільших досягнень у вивченні цього питання вдалося досягти саме вченим Англії, де існує ряд історичних документів, у яких позначені місця поховання виключно жертв Чорної смерті. Нещодавно виявлене кладовище, можливо, є одним із цих місць: у будь-якому разі, у вчених є документи, в яких йде мова про цвинтар жертв Чорної смерті, розташований приблизно в цьому місці.

Якщо буде доведено, що в цьому місці спочивають жертви Чорної смерті, тоді останки людей, похованих там, зможуть допомогти вченим заповнити прогалини в їхніх знаннях про неї.

У 2011-му році група вчених з університету Макмастера під керівництвом Хендріка Пойнара вперше відтворила повний геном Yersinia pestis епохи Чорної смерті.

Однак отриманий геном не був цілим геномом однієї бактерії, взятої з тіла однієї жертви. Цей геном був складений з окремих елементів ДНК, виявлених у тілах людей, похованих на лондонському кладовищі Іст-Смітфілд. Щоб відтворити цей геном, вчені поєднали невеликі відрізки ДНК подібно до того, як ми складаємо кілька знімків, щоб отримати панорамне зображення.  Хендрік  Пойнар називає це «чернеткою» генома, протиставляючи його бездоганному результату праці природи.

Однак навіть ця чернетка може дещо розповісти про Чорну смерть. По-перше, Yersinia pestis епохи Чорної смерті є родичкою сучасної Yersinia pestis: швидше всього, вона є предком тих штамів Yersinia pestis, що існують на даний час. По-друге, між давньою і сучасною Yersinia pestis немає ніяких серйозних відмінностей, що досить дивно. Все зводиться приблизно до сотні генетичних змін, лише деякі з яких дають їй еволюційну перевагу, достатню для того, щоб ця бактерія могла поширитися серед широких мас населення.

Генетично Yersinia pestis практично не змінилася. Однак статус цієї інфекції в сучасному реальному світі зазнав серйозних змін. Це підводить нас до висновку про те, що навіть незначні зміни в геномі бактерії, найімовірніше, виявилися надзвичайно важливими. Але які саме зміни? І чому так сталося?

Щоб відповісти на ці питання, вчені зробили спробу проаналізувати еволюцію Yersinia pestis у лабораторних умовах. «Ми отримали змогу перевірити наслідки кожної з цих змін окремо, - розповідає Пойнар, і з'ясувати, чи можемо ми це зробити так, щоб це не вселяло в людей страх».

Нам залишається тільки побажати науковцям успіху.

Однак справжню користь може принести вивчення деяких місць поховань, які належать до більш пізніх спалахів Чорної смерті. Чорновий геном Пойнара був отриманий із тіл людей, що померли в 14-му - початку 15-го століття. Варіант геному Yersinia pestis свідчить про те, що ця бактерія еволюціонувала з досить невеликою швидкістю. Між тим, у періоди спалаху епідемії, коли збільшується число розмножених і носіїв цих бактерій, зміни відбуваються набагато стрімкіше.

«Тепер же, якщо нещодавно відкрите поховання належить до епохи Великої чуми, що лютувала в Лондоні приблизно в 1665-му році, мені б дуже хотілося подивитися на нього», - констатував  Пойнар. Та спалах чуми виявилася не такою смертоносною, як попередні, забравши життя «всього лишень» 20-30 відсотків віт тих, хто заразилися нею. Тому, якщо порівняти ДНК Yersinia pestis 14-го століття з ДНК бактерії 17-го століття, можливо, стане зрозуміло, які саме генетичні зміни зробили її менш смертоносною.

Однак вченим потрібно ще вивчити це питання. Поки що у виявленому місці поховання були знайдені останки тільки 13-ти осіб. На жаль, всі вони були поховані в той же час, що й жертви чуми, що спочивають на цвинтарі Іст-Смітфілд. Якщо це кладовище виявиться кладовищем жертв Чорної смерті, як вважають експерти, тоді ми точно дізнаємося, що воно використовувалося аж до початку 16-го століття. Залишається тільки знайти «правильні» тіла, і ми, можливо, зрозуміємо, яким чином людству вдалося таки приборкати Yersinia pestis.