Табір створили нацисти у Києві під час окупації міста в 1941—1943 роках. У ньому утримували десятки тисяч військовополонених та звичайного цивільного населення. Табірний режим встановлювався на основі інструктивних матеріалів та директив, розроблених керівництвом вермахту. Режим являв собою продуману систему скорочення (шляхом знищення) населення окупованих територій. Вважалося, що принципи Гаазької та Женевської конвенцій (про права людини) на цих територіях недійсні.

Табір займав площу близько 1,5×1,001 кілометра. Територія була обнесена огорожею з колючого дроту у 4—5 рядів заввишки 3,5 та подекуди до 4 метрів та поділена такою ж огорожею на окремі сектори та відділи. По кутах стояли вартові вежі з кулеметниками. Охорону здійснювали спеціально відібрані та підготовленні вартові з собаками.

Дарницький табір мав спеціальне відділення на місці зруйнованого авторемонтного заводу, що був також обнесений колючим дротом. У невеликому, переповненому в'язнями приміщенні був так званий лазарет, в якому утримували поранених та хворих військових, захоплених у полон. Усі, хто перебував у цій «лікарні», живими звідти вже не вийшли.

Табір спочатку був задумкою німців як фільтраційний. Через нього за часи окупації пройшло до 300 тисяч людей — в основному військовополонених солдатів і офіцерів Червоної армії, а також цивільних осіб. За даними радянської розвідки тут утримували впродовж 1942 року від 5,4 до 14,5 тисяч військовополонених та цивільних громадян. Годували в'язнів раз на день баландою з буряків. Вони спали просто неба і по 10—15 днів нічого не їли. За найменшу провину чи вияв невдоволення в'язнів розстрілювали на місці. Людей, які виявляти непокору, били прикладами і батогами, натравлювали на них собак. Тих, хто зумів вижити, змушували тяжко працювати.

Дарницький концтабір існував з перших днів окупації Києва — з 21 вересня 1941 року та проіснував 737 днів. 4 жовтня 1941 року з табору було звільнено 150 киян — полонених солдатів та звичайних громадян. Серед них були В. Запорожець і Г. Петров, які згодом увійшли до групи партизанського підпілля Р. Синєгубова.

За інформацією на грудень 1941 року у таборі постійно проводилися масові розстріли в'язнів та полонених, знущання та катування. Утримуваних годували один раз на 2—3 дні огидною просяною баландою.

Навесні 1942 року гітлерівці спалили кілька бараків, в яких було З тисячі полонених. У березні 1943 року, відступаючи з Сум, нацисти перевели сюди велику групу військовополонених, з них 1,5 тисячі людей було розстріляно ще по дорозі до Києва.

У середині квітня 1942 року у цьому відділенні кілька днів утримувався керівник підпільної диверсійно-розвідувальної групи І. Кудря та член групи Г. Дудкін, випадково затримані за 82 км від Києва.

Після визволення Києва від нацистських окупантів Надзвичайна державна комісія зі встановлення та розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у грудні 1943 року обстежила територію обох відділень Дарницького табору. Були встановлені місця масових поховань в'язнів:

  • За 320 м від основної території розташовувалося 5 ям (4 розміром 12×6 м, 1 — 6×6 м) з тілами закатованих та розстріляних полонених командирів і політпрацівників. Загалом — близько 12 тисяч осіб. За висновками медекспертизи поховання здійснювали у 2-й половині 1941 року та 1-й половині 1942 року.
  • Неподалік од відділення табору на території колишнього авторемонтного заводу розміщувався цвинтар з 5-ма довгими рядами могил (ям) (по 6—7 загиблих у кожній).
  • На території за цвинтарем виявлено багато ям (середній розмір 6×3 м), в яких було від 4 до 5 тисяч закатованих у 1942 році.
  • В інших місцях знайдено рештки ще 17 тисяч в'язнів.

Надзвичайна комісія встановила загальну кількість загиблих у Дарницькому таборі — 68 тисяч людей. Винуватцями злодіянь визнано комендантів гарнізону Дарниці Прицковського і Кваста. У червні 1943 року табір перевели до Бердичева. Остаточне припинення існування табора датоване 28 вересня 1943 року.

3 грудня 1968 року був відкритий пам'ятник «Закатованим у Дарницькому концтаборі» на галявині Дарницького лісу. Автори — скульптор В. Зноба, архітектори О. Малиновський та Ю. Москальцев. У незалежній Україні до Дня Перемоги, Міжнародного дня визволення в'язнів фашистських концтаборів та інших пам'ятних дат тут проводять офіційні заходи із вшанування жертв фашизму.