Маркіз де Сад

200 років тому помер французький маркіз, письменник, основоположник садизму Донасьен Альфонс Франсуа де Сад. Він проповідував абсолютну свободу. Основною цінністю життя вважав угамування прагнень особистості. 29 років маркіз де Сад провів у різних в'язницях, там він вигадував безліч уявних співрозмовників, котрі з часом з'являлися на сторінках його творів.

Він помер у віці 74 років у домі для божевільних в Шарантоні, що на околиці Парижа. Незважаючи на величезну популярність його книг, останні роки свого життя Маркіз де Сад провів у злиденному існуванні. До того ж маркіз страждав поширеною фобією - бути похованим заживо.

У своєму заповіті де Сад зазначив:

«Я категорично забороняю, щоб моє тіло було під будь-яким приводом розкрите. Я повторюю побажання, щоб воно зберігалося 48 годин у тій кімнаті, де я помру, було поміщене до дерев'яної труни, яка не повинна забиватися цвяхами раніше, аніж через 48 годин, зазначених вище, а лише по закінченні цього часу труну слід закрити".

Однак остання воля маркіза була порушена. Його тіло було розкрите…

Микола Гоголь

Микола Васильович Гоголь страждав від багатьох фобій, помітною серед них була страхом бути похованим заживо. Останні роки життя письменника танофобія повністю оволоділа ним. Гоголь спав тільки сидячи - за його словами, ліжко асоціювалася у нього зі смертним «одром». Він боявся заснути і прокинутися в могилі.

На цьому грунті у Гоголя розвинулися серйозні порушення: безсоння, кошмари, кілька разів розлад доходив до дуже глибокого й тривалого летаргічного сну. Фобія просочилася і до творів письменника.

Так першу главу «Вибраних місць з листування із друзями» він розпочинає словами: «Перебуваючи в повній присутності пам'яті й здорового глузду, викладаю тут свою останню волю. Заповідаю тіла мого не ховати до тих пір, поки не з'являться явні ознаки розкладання. Згадую про це тому, що вже під час самої хвороби знаходили на мене хвилини життєвого оніміння, серце й пульс переставали битися...»

Помер Гоголь 21 лютого (4 березня) 1852-го року. Серед версій його смерті значиться і летаргічний сон з подальшою загибеллю в могилі від нестачі кисню.

Однак, на думку вчених, це припущення навряд чи відповідає дійсності...

Артур Шопенгауер

Сучасники говорили, що відомий філософ, мислитель ірраціоналізму Артур Шопенгауер був дивакуватим у тій чи іншій мірі. Очевидно, його танофобії сприяло нагромадження його життєвих поглядів: Шопенгауер захоплювався німецьким романтизмом, тяжів до містики, вкрай позитивно відгукнувся про роботи Іммануїла Канта, а також постійно дивився на світ крізь призму буддизму, Упанішад і… праць Цицерона.

За спогадами сучасників, Шопенгауер доручив своїм наближеним у разі підозри у його смерті не вдаватися до похорону відразу, а чекати п'ять днів, щоби переконатися в тому, що філософ таки помер. Як наслідок такого заповіту, похорон Шопенгауера ледь не був зірваний страшним трупним запахом від тіла.

Нагадаємо: філософ помер 21 вересня 1860-го року від епідемії пневмонії, що набирала обертів на той час.

Він відмовився від будь-яких написів на могильному камені, а тому там були вибиті всього лишень два слова: «Артур Шопенгауер».

Уїлкі Коллінз

Англійський письменник і драматург Уїлкі Коллінз також страждав від танофобії. Як розповідають близькі й друзі автора роману «Місячний камінь», він відчував муки від викликаного хронічним ревматоїдним артритом наркотичної пристрасті до опіуму, викликав у нього часом складні й кошмарні кольорові галюцинації.

Коллінз страждав від танофобії в настільки сильній формі, що навіть щоночі залишав на своєму столику біля ліжка «передсмертну записку», в якій просив «читача» ретельно упевнитися в його смерті, якщо він не буде прокидатися тривалий час, і будуть всі підстави вважати, що письменник помер…

Уїлкі Коллінз помер у віці 65-ти років. Він заздалегідь склав заповіт, в якому все майно, нажите літературною працею, порівну поділив між обома своїми подругами і їх дітьми.

Марина Цвєтаєва

Виїхавши в евакуацію на пароплаві з сином 8 серпня 1941-го року, поетеса Марина Цвєтаєва прибула до міста Єлабуги на річці Камі через 10 днів. А вже 31 серпня 1941 року Цвєтаєва покінчила з собою, так і не повернувшись до Чистополя, куди вона влаштувалася посудомийкою в їдальню Літфонду. Поетеса повісилася в будинку Бродельщикових, де була підселена з сином на постій.

Всього Марина Цвєтаєва залишила три передсмертні записки: одна з них призначалася сину, друга - Асєєвим, і третя – «евакуйованим», тобто тим, хто її будуть ховати. Примітно, що оригінал записки «евакуйованим» не зберігся - вони був вилучені міліцією як речовий доказ і потім загублений.

Парадокс полягає в тому, що саме в ній міститься прохання перевірити, чи померла Цвєтаєва і чи не перебуває вона у летаргічному сні...

Текст записки «евакуйованим» відомий за списком, який дозволили зробити Георгію Ефрону. З його слів, вона звучить так:

«Дорогі товариші! Не залиште Мура. Благаю того з вас, хто зможе, відвезти його до Чистополя до Н. Н. Асєєву. Пароплави - страшні, благаю не відправляти його одного. Допоможіть йому з багажем - скласти і довезти. В Чистополі сподіваюся на розпродаж моїх речей. Я хочу, щоб Мур жив і вчився. Зі мною він пропаде. Адреса Асєєва на конверті. Не поховайте живою! Гарненько перевірте».