Якщо ж визначати краще місце для відходу з життя,  спиратимемося на ті цінності, які диктує західний гуманістичний світогляд. Відповідно, ми відстежимо, де можна померти не страждаючи, де створені найкращі умови для поховання і де найдоцільніше сформулювати передсмертну волю.

Безболісний фінал

Те, від чого людина помирає, пишуть "Похороны. Инфо», багато в чому залежить від місця проживання. Розподіл смертності від серйозних захворювань, здатних викликати будь-кого закінчити життя в муках, у світі вкрай нерівномірний. А оскільки легка (і при цьому ненасильницька) смерть, за традиційним уявленням, - це смерть швидка і безболісна, варто придивитися до тих країн, в яких найменш поширені важкі захворювання. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) веде статистику захворюваності майже в усіх країнах. Її фахівці стверджують, що в наступні 20 років головною загрозою здоров'ю людей у світі стануть неінфекційні хвороби - захворювання серця, діабет, астма або рак. Найбільш ефективно з такими хворобами борються в Японії, Монако і Швейцарії. Тому пов'язана з ними смертність тримається на рівні 280-350 випадків на рік на 100 тис. осіб. У цих країнах діють якісні системи охорони здоров'я, які дають змогу запобігати розвитку смертельних захворювань.

Якщо ж, не втрачаючи надії на краще, виходити з найгіршого варіанту розвитку подій - коли смертельного й до того ж болісного захворювання уникнути не вдалося - варто придивитися до тих країн, де пацієнт має можливість припинити свої муки шляхом евтаназії, тобто самогубства з допомогою лікаря. Етичні суперечки про дозвіл на самогубство в таких випадках ведуться впродовж десятиліть. І, незважаючи на все, лише в декількох країнах ті чи інші форми евтаназії дозволені законодавством.

У Бельгії лікар може або ввести невиліковно хворому смертельну дозу ліків - активна евтаназія, або відключити пацієнта від апаратів, що підтримують життя, - це вже пасивна. Законодавством Бельгії також передбачено самогубство з допомогою лікаря, коли пацієнт сам вводить собі необхідну ін'єкцію під медичним наглядом. Рішення про припинення життя хворого приймається тільки на його прохання і має бути підтримана незалежним лікарем і, в разі виникнення сумнівів у дієздатності пацієнта, психіатром.

Схожі правила діють у Нідерландах. В інших регіонах, що дозволили пацієнтам самостійно приймати рішення щодо своєї смерті (у Швейцарії і в американських штатах Орегон і Вашингтон), лікарям забороняється брати участь у процедурі. Щоправда вони мають право виписати хворому відповідні препарати, залишивши останній вибір за ним.

Хоча запеклі дебати про те, наскільки правомірно дозволити евтаназію або самогубство за допомогою лікаря, тривають, самі невиліковно хворі все активніше заявляють свою позицію «За». Торік, приміром, лише в штаті Орегон (США) 314 людей скористалися своїм правом на смерть. Відтак, найбільш вільно розпоряджатися своїм життям і смертю можуть мешканці чотирьох країн - Бельгії, Нідерландів, Швейцарії та США.



Дорогий похорон

Згідно наукових уявлень про смерть, після неї нам не доведеться турбуватися про покинуте тіло. Тим не менш, більшості людей небайдуже, що з ними відбудеться потім.
Як і століття тому, найбільш поширене у світі поховання в землю, особливо в країнах з невеликою щільністю населення. Там, де місця для кладовищ замало, вдаються до кремації. Наприклад,  у Великобританії, де спалюють більше 70 відсотків тіл і Японії -  понад 90. У деяких культурах кремація є давнім і усталеним звичаєм і пояснюється, як правило, релігійними переконаннями. Скажімо, в Індії вважається, що спалювання тіла дає змогу душі легше розірвати зв'язок з ним і розпочати пошуки нового притулку. У індуїстів поширений звичай розсіювати прах померлого над священною річкою Ганг. А в Японії останки прийнято ховати в землі після складної і дорогою церемонії. Зараз похорони в Японії вважаються чи не найдорожчими в світі: в середньому родичі померлого витрачають на них близько 14 тисяч доларів.

Набагато більш досконала похоронна індустрія склалася в США, де приватні компанії пропонують широкий вибір способів проводити клієнта в останній шлях. Наприклад, співробітники компанії Summon з міста Солт Лейк Сіті можуть забальзамувати тіло померлого. Процес обійдеться в 60 тисяч доларів, включаючи вартість бронзового саркофага. Ті, хто не хочуть витрачати великі кошти, можуть звернутися до фахівців іншого профілю, які мають справу вже з останками після кремації. Компанія Space Services, наприклад, пропонує відправити частину праху померлого до космосу. На вибір є кілька опцій. За 625 доларів частина кремаційних останків вагою один грам зможе здійснити подорож в зону в невагомості спеціальної ракетою, яка приземлиться через 15 хвилин, щоб сім'я покійного могла забрати прах назад. За 2 з половиною тисячі компанія може зробити більш символічний обряд. Як повідомляється на її сайті, «космічний корабель Celestis з прахом померлого опиниться на орбіті Землі, де буде залишатися до тих пір, поки не ввійде в атмосферу, нешкідливо згоряючи, мов блискуча падаюча зірка».

У листопаді Space Services представила новий проект. Її керівники ухвалили рішення  перейнятися відправкою людських останків до Місяця. На сайті компанії вже можна замовити таку послугу - вона обійдеться в 9995 доларів за 1 грам і майже в 20 тисяч за 7 грамів. Нарешті, найбільш ексклюзивною пропозицією компанії є відправка крематорських останків у далекий космос - 12,5 тисяч за грам.

У Сполучених Штатах також діють підприємства, які пропонують послуги кріонування - заморозки тіла померлого до кращих часів, коли технології дозволять його воскресити. Вартість цих послуг досить висока - корпорація Alcor, наприклад, вимагає 150 тисяч доларів за заморозку всього тіла і 80 тисяч - за мозок. Російська компанія "Кріорус" зробить цю процедуру в кілька разів дешевше - відповідно за 30 тисяч доларів і 9 тисяч.

Таким чином, найширший спектр похоронних послуг пропонується у США.

Задоволені спадкоємці

Якщо людині вдалося протягом життя нажити бодай щось, перед його близькими неминуче виникає питання про спадщину. За цим параметром країни відрізняються надто сильно. У багатьох країнах смерть супроводжується великими матеріальними втратами - частина спадщини переходить до рук держави. У Японії, наприклад, податок на спадок становить від 10 відсотків - якщо вартість майна менше 94 тисяч доларів, і до 50-ти, якщо мова йде про суму більшу за 2,8 мільйони.

В Ірані найближчі родичі померлого обов'язково отримують мінімум дві третини його власності, навіть якщо він не залишив заповіту. Але при цьому їм доводиться платити досить високий податок - від 5 до 35% від загальної вартості спадщини. А якщо спадкоємцями стають далекі родичі, вони віддають державі вже від 35 до 65% вартості майна.


Податок на спадщину існує в більшості країн, незважаючи на те, що сама ідея у багатьох викликає спротив. Противники цього "податку на смерть" звинувачують уряди тих країн, де він діє, в спробах нажитися на чужому горі. Проте навіть найбільш розвинені держави не збираються його скасовувати. У Європі розмір цього податку залежить від розміру спадщини і ступеня споріднення спадкоємців і може бути від 2 аж до 60 відсотків, як в Австрії, або є фіксованим - 10-15 відсотків, як наприклад, у Данії.

Проте є й більш приємні для спадкоємців країни, які скасували «податок на смерть» або взагалі ніколи ним не користувалися. Це, наприклад, всі нафтові монархії Аравійського півострова, Російська Федерація, Австралія, Швеція, Сінгапур та деякі штати США, зокрема, Нью-Мексико, Південна Дакота, Південна Кароліна та Юта. У багатьох інших штатах, втім, діє агресивна система оподаткування спадщини, за якої одержувачі майна повинні віддавати державі від 18 до 45 відсотків його вартості.

Підсумовуючи, констатуємо: смерть виявляється найменш обтяжливою для спадкоємців в декількох країнах, а також у чотирьох штатах Америки.

Наостанок хотілося б закінчити словами опального російського бізнесмена Бориса Березовського, котрий, як відомо, впродовж останніх років вимушено живе у Великій Британії, із одного з нещодавніх його телеінтерв’ю: «У нас тут (на Заході) вже давно точаться суперечки про повну відміну спадку. Справа у тому, що всі питання на рівні їжа-одяг-дах над головою тут уже давно вирішені. Я підтримую таку ідею. Ніхто не забороняє вам виховувати власних дітей і вкладати кошти у їхню освіту. Але потім вони все мають робити самі і чогось добиватися у житті власноруч». Тож існує й така думка, і як кожна, безумовно має право на життя.