У них знайшли своє останнє пристанище більше восьми тисяч чоловік, які спочивають у відкритому вигляді і доступні для огляду відвідувачів. Більшість «мешканців» Catacombe dei Cappuccini - представники місцевої еліти та громадяни, котрі за життя заслужили велику повагу серед городян (представники духовенства, аристократії і просто видатні люди різних професій). Ці катакомби є однією з найбільш відомих виставок покійних.

Пригадаємо, хто ж такі капуцини. Орден Братів Менших Капуцинів (лат. Ordo Fratrum Minorum Capucinorum; коротко — Капуцини) — римо-католицький чернечий орден, заснований у 1525-му міноритом Бассі в Урбіно, затверджений у 1528-му папою Климентом VII і в 1529-му отримав надзвичайно суворий статут. Капуцинів реформували Францисканці, і назвали їх так (первісно глузливо), за те, що вони почали носити загострені каптури (італ. cappucio) на честь і взір Святого Франциска.

Але повернемося до музею. «Експонати» його стоять, лежать, розміщені в химерні композиції, при цьому самі тіла тут можуть бути забальзамованими, муміфікованими або ж просто обвітреними часом скелетами.

Історія катакомб капуцинів бере свій початок з кінця XVI століття, коли кількість ченців в монастирі зросла настільки, що з'явилася гостра необхідність у створенні власного місця останнього спочинку. Для цього була обрана крипта, що перебувала під монастирським храмом. Коли приміщення стало затісним задля подальших поховань, ченці викопали довгий коридор, в якому знаходили свій спокій капуцини аж до 1871 року.

З якогось часу багаті меценати і благодійники монастиря почали висловлювати бажання знайти свій спокій поруч із ченцями в Катакомбах. Спеціально для них виривали окремі коридори і кімнатки, в зв'язку з чим підземелля постійно розширювалося. Для поховання в Catacombe dei Cappuccini до 1739 року потрібно було отримати дозвіл особисто у архієпископа Палермо або когось із керівників ордена капуцинів. Пізніше такий дозвіл уже могли видавати і настоятелі монастиря. З часом бути похованим у цьому місці стало великою честю для мешканців Палермо, тому Катакомби стали престижним кладовищем для відомих і впливових сімей міста, представників дворянства і духовних осіб.

Ще в XVII столітті стало зрозуміло, що особливе поєднання атмосфери, грунтів і мікроклімату цих підземель призупиняють розкладання тіл. Саме тому всі тіла перед розміщенням в катакомбах обробляли особливим чином. Спочатку їх протягом восьми місяців висушували у спеціальних камерах Collatio, після чого омивали оцтом і, одягнувши в кращий одяг, розміщували в коридорах або в кімнатах. У деяких випадках покійні поміщалися в спеціальні труни, але в переважній більшості тіла просто виставляли, вивішували або укладали в нішах і на відкритих полицях.

Особливу обережність ченці дотримувалися у часи епідемій. У такі періоди перед тим, як розмістити тіло в катакомбах, його занурювали в спеціальні розчини розведеного вапна або миш'яку.

В середині XIX століття подальші поховання у відкритому вигляді були заборонені. Але з часом цю заборона вдавалося обійти. Згідно із заповітом померлих або побажань їхніх родичів у трунах вирізалися спеціальні «віконця» або видалялася повністю одна із стінок, що давало змогу споглядати останки.

Лише через майже 300 років після першого поховання в 1882 році катакомби капуцинів закрилися для нових поховань. За цей час стіни підземних коридорів прийняли в свої обійми тіла більше 8 000 городян. Після офіційного закриття в катакомбах були поховані ще кілька людей, але кожна з цих подій супроводжувалася спеціальним винятковим проханням. Саме так в підземеллях упокоїлися Джованні Патерніті (віце-консул США) і дворічна Розалія Ломбардо. Донині їхні нетлінні тіла є ключовими надбаннями музею, і з ними пов'язано безліч легенд.

Протягом усіх трьох століть функціонування катакомб як кладовища, їхня площа постійно збільшувалася за рахунок розширення наявних коридорів і виривання нових. Нині підземелля мають форму величезного прямокутника, який паралельно меншій стороні перетинає ще один додатковий коридор (коридор священиків). Тіла у катакомбах розміщувалися аж ніяк не в довільному порядку. Сторони прямокутника носять назви коридорів чоловіків, жінок, ченців і професіоналів. У вершинах прямокутника знаходяться невеликі кімнати - дівчат, дітей і каплиця святої Розалії.

Найбільшою популярністю серед відвідувачів Катакомб користується каплиця, що до 1866 року іменувалася каплицею Богородиці скорбот, а нині є місцем останнього упокоєння дворічної Розалії Ломбардо, котра в 1920 році померла від запалення легенів. Завдяки неперевершеній майстерності бальзамування доктора Альфредо Салафії тіло дівчинки було збережене у первісному вигляді. Дивлячись на неї, складається враження, що дівчинка просто задрімала після виснажливої прогулянки по вулицях Палермо. Прекрасно збереглися, незаймані тліном, волосся, вії, шкіра, а яскраво-сині очі століттями не давали спокою вченим, котрі прагнули розкрити секрети доктора Салафії.

Нині професійні секрети, які легендарний бальзамувальник забрав із собою в могилу, були відновлені за записами його нещодавно знайденого щоденника. Після проведених експериментів у США були підтверджені унікальні властивості винайденого ще на початку XX століття складу. Альфредо Салафії застосовував суміш спирту, формаліну, цинку, гліцерину і ряду інших інгредієнтів, яку через артерію під великим тиском впорскували до організму. Після цього складу по кровоносних судинах поширювався по всьому організму назавжди зупиняючи процеси тління.

Тіло маленької Розалії стало останнім у багатовіковій історії поховань Catacombe dei Cappuccini. Як не дивно, але завдяки винятковому збереженню тіла, саме з нею пов'язано багато містичних історій.

Згідно з місцевими легендами каплиця святої Розалії є центом цілої низки чудових і таємничих подій. Саме тут постійно втрачається ключ від дерев'яної решітки, що перекриває вхід до каплиці. А в 70-х роках місцевий настоятель збожеволів, стверджуючи, що бачив, як Розалія розкрила очі.

Серед ченців дівчинку називають «Сплячою красунею». Кажуть, що часом каплицю, де покоїться її тіло, наповнює запах весняних польових квітів, а саме тіло здригається так, як ніби дівчинка плаче. Отець Донателло, котрий охоче розповідає різні легенди та історії катакомб капуцинів, шкодує лише про те, що не може надати фактичних підтверджень усіх тих чудес, що оточують скляну труну Розалії Ломбардо.

По сусідству з каплицею розташовані ще кілька добре збережених покійників. Серед них є й кілька священиків, молода людина з яскраво-рудим волоссям і віце-консул США Джованні Патерніті, який став єдиним громадянином США, котрий був похований в катакомбах Палермо.

Найдавнішою частиною катакомб (поховання тут датуються періодом з 1599 з 1871 року) є коридор ченців. Нині частина цього коридору закрита для відвідування. У ній розміщені сорок тіл найбільш шанованих ченців і релігійних осіб. Тут всі покійні одягнені в релігійні шати і представляють цілі покоління капуцинів, що мешкали в монастирі.

Одна з довгих сторін «прямокутника» катакомб стала останнім місцем для десятків благодійників і меценатів монастиря. Чоловіки, згідно їхніх заповітів, були поховані у відомих катакомбах в коридорі чоловіків. Згідно з останньою волею покійних або ж бажанням родичів їхні тіла одягнені в різноманітний одяг: від чернечих роб до урочистих костюмів, розкішних сорочок тощо.

На розі коридорів священиків і чоловіків розташована й кімната дітей. У нішах, поглибленнях, у закритих і відкритих трунах тут розміщені десятки дитячих тіл. Атмосфера в цій частині катакомб найбільше тисне. Скорбота, що вислизнула з каплиці Розалії, впливає тут повною мірою.

Одна з менших сторін периметра катакомб носить назву коридору жінок. Ця частина підземель колись була огороджена з обох боків дерев'яними решітками, а всі тіла в нішах перебували за скляними ковпаками. Під час другої світової війни в 1943 році Палермо був підданий нищівному бомбардуванню, внаслідок чого більшість тіл у цій частині було неабияк пошкоджено, а решітки розламані. Саме тому нині тут останки в основному розташовані в горизонтальних нішах, а у вертикальному положенні представлено лише кілька найбільш добре збережених мумій.

Всі тіла в коридорі жінок одягнені в жіночий одяг XVIII-XIX століть. Серед одягу превалюють мереживні шовкові сукні, різні капелюшки, шапочки тощо.

На стику коридорів професіоналів і жінок знаходиться кубикула дів. Тут поховані близько десятка незайманих тіл дівчат і незаміжніх жінок. Всі останки прикрашені спеціальними металевими вінками, що символізують незайману чистоту і невинність померлих жінок.

Поруч знаходиться так званий Новий коридор - найновіша частина підземелля. Тут виставлялися труни з тілами після заборони на демонстрацію останків (1837). Більшість трун були пошкоджені або зруйновані під час бомбардувань, і пожеж, а нині стоять вздовж стін. Також зараз тут виставлені на показ цілі сімейства - тіла батьків разом із дітьми.

Периметр прямокутника замикається коридором професіоналів. Тут знайшли останній притулок тіла багатьох шанованих громадян, юристів, лікарів, професорів, скульпторів, художників, військових офіцерів та інших. Тут спочивають скульптори Філіппо Пенніно і Лоренцо Марабітті, хірург Сальваторе Манцелла, полковник Франческо Енеа (його армійська форма Королівства Обох Сицилій ідеально збереглася). Також легенда свідчить, що десь у цьому коридорі був похований і відомий іспанський живописець Дієго Веласкес.

Окрема частина підземель - це коридор священиків, що розташований паралельно коридору ченців. Тут протягом багатьох десятків років розміщувалися тіла представників єпархії Палермо. Між мумій рядових священиків у богослужбових ризах розміщене й тіло Франко Д'агостіно, прелата і єпископа П'яна-дельї-Албанезі.

Серед самих мешканців Палермо катакомби сприймаються більше як незвичайне кладовище, аніж як пам'ятка або музей. Це пов'язано з тим, що протягом кількох століть бути похованим у цих катакомбах було питанням статусу і престижу. Тому предки багатьох нинішніх городян спочивають саме тут, а їхні нащадки приходять сюди вшанувати їхню пам'ять. Після закриття підземель для нових поховань у стінах монастиря було засновано нове, і на цей раз, уже цілком звичайне кладовище. Так що традиція ховати «у капуцинів» жива й донині.

Здавалося б, що з такою кількістю останків і напівзотлілих тіл у підземеллях повинен стояти жахливий запах, але, тим не менш, у катакомбах нічого такого немає й близько. Пояснювати цей факт можна по-різному: бальзамуванням, унікальним мікрокліматом і складом повітря тощо.  Але це точно лишень грає на руку численним туристам і відвідувачам. Адже саме Catacombe dei Cappuccini є однією з найбільш відомих визначних пам'яток міста Палермо, подивитися яку щорічно приїжджають тисячі людей з усього світу.