Там тіло витягли з землі, щоб зробити об'єктом загального поклоніння. Причому таким, яке й не снилося вождю світового пролетаріату.

Згідно з документами, цей чоловік помер в 1927 року. Але ні в кого в Іволгинському дацані (буддійському монастирі, що в 30 км від Улан-Уде) язик не повернеться назвати його мерцем. «Мамо, а де живе Ітигела Хамба?» - запитує маленький бурятець, котрий разом з батьками і сестричкою спостерігає, як ченці виносять із храму паланкін - кабінку на жердинах, де за запнутими шторками в позі лотоса сидить «Дорогоцінне та Невичерпне тіло» (слова «нетлінне» тут також намагаються уникати). «Він живе о-о-он там, синку. Бачиш його палац? Тепер його несуть туди відпочивати». - «А він що, втомився?» - «Звичайно! Он скільки людей за сьогодні прийняв, вислухав. Тепер він буде їм допомагати».

Кореспондент «АіФ» навідався до Іволгинського дацану, щоб дізнатися, кому і яким чином допомагає Хамбо Лама Ітігелов, а також розібратися в суті цього феномена.

 «З того часу, як він до нас повернувся, я вперше бачу, щоб його виносили без скла! - із захопленням говорить Янжима Васильєва, директор некомерційного установи «Інститут Хамбо Лами Ітігелова». - Завжди за скляною перегородкою сидів. Адже люди різні бувають - хворі, неврівноважені... А вам, одначе, довіряє. Отже, сам так захотів».

Янжима - дальня родичка Ітігелова, її дідусь був його племінником. Про свого знаменитого предка може розповідати годинами. Втім, не лише вона. Колишньому главі бурятських буддистів, а Ітігелов обіймав цей пост з 1911 по 1917 рік, присвячують вірші й пісні, про нього складають легенди. У деяких з них він постає справжнім билинним героєм.

Вважається, що Даша Доржі Ітігелов народився 1852-го року. Тим не менше багато лам вважають, що хлопчик з'явився на світ... відразу 5-річним. Ніхто не знає, ким була його мати, а у бурятів дуже дбайливе ставлення до родоводу. «Він не мав звичайного народження. Так з'являються тільки божественні істоти - будди і бодхисаттви», - розповідають ченці Іволгінського дацана. І додають деталі. Будучи хлопчиком, Ітігелов пас овець у заможних господарів. Відрізнявся пустощами й грайливістю. Наприклад, приганяв худобу на кладовище, де вивчав надгробки і ритуальні предмети. В той час небіжчиків не закопували, і хлопчик грав з ними, зіскрібаючи волосся. При цьому примовляв: «От якби мене слухалися, не лежали б тут мертвими!» А одного разу ввечері повернувся до господарів, тримаючи в руках палицю з піднятим на ній людським черепом. Господарі злякалися, але знайомий лама заспокоїв їх: «Хлопчик стане великим Учителем, йому призначено обдурити смерть».

Потім юнак навчався в монастирях, викладав і, зрештою, очолив один із них. Подейкують, що він володів феноменальними здібностями, що межує з чаклунством: міг дуже швидко переміщуватися в просторі, одночасно перебувати в різних місцях. А ще перетинав озеро на коні, проїжджаючи прямо по його дну, - вода раззтупалася перед ним! Коли розпочалася Російсько-японська війна, Ітігелов благословив 300 козаків, котрі вирушали на фронт. Всі вони повернулися живими.

Однак головне диво свого життя йому ще потрібно було зробити.

 «У березні 1911 року Ітігелов був обраний ХІІ Пандіто Хамбо Лама - головою бурятських буддистів, - розповідає Янжима Васильєва. - А в лютому 1913 року запрошений до Санкт-Петербурга на святкування 300-річчя Дому Романових.

Делегація була удостоєна особистої аудієнції імператора, на урочистому обіді від імені всіх бурятів Ітігелов вимовив вітальну промову. Взагалі то буряти з великою повагою ставилися до російського підданства, шанували самодержця як «білого царя», а імператриць Єлизавету Петрівну та Катерину Велику вважали втіленням Білої Тари - це одне із божествів буддійського пантеону. Втіленням Білої Тари визнали і Дмитра Медведєва, коли він у 2009 році відвідав Іволгинський дацан. Під час Першої світової війни Хамбо Лама Ітігелов збирав кошти для підтримки фронту: солдатам відправляли одяг, взуття, тютюн, ягоди, цукор. У 1917 році він залишив пост Хамбо Лами за станом здоров'я. Але є думка, що це було пов'язано з відреченням Миколи II. Адже Ітігелов присягав на вірність цій людині».

15 червня 1927 року, коли йому було 75, він зібрав учнів і сказав: «Я прожив свої роки. Провідайте мене через 30 років, подивіться, в якому стані буде моє тіло. А через 75 років я до вас повернуся». І поринув у медитацію. Учні помістили його в позі лотоса до кедрового короба (бумхану) і віднесли до містечка Хухе-Зурхен, де й закопали на глибині двох метрів. У 1955 році лами прийшли на місце поховання (медитації), підняли бумхан і переконалися: тіло залишилося у незмінному стані. У нього були рухливі суглоби і еластична шкіра, а на місці серця відчувався тепло. Ітігелову змінили одяг, насипали в короб сіль і знову закопали. Та ж процедура повторилася в 1973 році.

До того часу, на яке було призначено «повернення», в живих залишався тільки один чоловік, колись знайомий із ним особисто. Його й призначили офіційним впізнавальником Дорогоцінного і Невичерпного тіла. «Це Хамбо Лама Ітігелов власної персоною», - заявив він, коли короб розкрили втретє. Тим часом, ішов уже 2002-й рік...