Подібно святому, який не приписував собі чудодійної сили, говорячи, що він є лишень «інструментом у руках Божих та виконавцем Його волі, композитор вважав себе посередником між людьми й тонким світом, висловлюючи сакральну таємницю Буття за допомогою музики.

Якщо проаналізувати творчість великих композиторів, то в ній не знайти інших тим, окрім як теми любові, ненависті, добра, зла, життя і, звичайно ж, смерті. Саме тему смерті у музиці великих композиторів варто розглянути. Чому ж саме тема смерті так хвилювала уми багатьох музичних геніїв? Відповідь очевидна: смерть - одне з небагатьох непереборних явищ, що величезною мірою визначає людське життя. І якщо якась людина й може уберегтися від впливу любові, то від смерті втекти неможливо. Саме тому тема смерті торкається усіх без винятку, штовхаючи творчі натури на висловлення свого бачення смертної години за допомогою власної творчості.

Зважаючи розходження думок про смерть з причини наявності або відсутності віри, впливу тимчасової епохи або, як це було, наприклад, в СРСР, політичної ідеології, композитори осмислили смерть по-різному. Спробуймо виділити найбільш фундаментальні уявлення про смерть у музиці великих композиторів:

1. Композитор вважає, що весь світ - творіння Боже, повністю знаходиться в Його волі й кожна людина відіграє в світобудові визначену для неї роль. Отже, і смерть - ніщо інше як промисел Божий. Саме тому у творах на тему смерті композитора з таким світоглядом можна почути звуки, подібні плачу - плачу близьких про втрату дорогої людини, плачу душі, що розлучилася з тілом і назавжди полишає цей світ. Потім звуки плачу поступово змінюють свій акцент у бік світлої туги, а потім радості - радості з приводу повернення душі у Небесну обитель до свого Творця. Таке розуміння смерті абсолютно відповідає вченню Церкви. Класичним прикладом вираження такого світогляду в музиці є Реквієм Моцарта, Адажіо Альбіноні та багато інших музичних творів на тему смерті тієї епохи.

2. Композитор ставиться до смерті понад атеїстично, вважаючи її відривом людини від світу, повною самотністю, руйнуванням зв'язків із зовнішнім світом, внаслідок якого руйнується і внутрішній. Смерть – самотність і повна безвихідь. Так трактували смерть композитори пізнішої епохи. Таке ставлення до смерті висловив у своїх знаменитих симфоніях Шостакович, в яких музика надривна, сповнена ламаних звуків, відображаючи в собі всю повноту песимістичного ставлення до смерті, де вона розуміється як небуття, крах, знищення, руйнування і самотність.

3. Ну і, звичайно ж, неможливо не згадати про, мабуть, найбільш знамените ставлення до смерті, коли безжальній старій із косою протиставляється любов - всеперемагаюча, вічна, нематеріальна, а тому й непідвладна смерті. Втрата життя тут трактується як перехід від земного світу до того, що вгорі, душа відходить на Небеса, тому любов, будучи сферою не матеріальної, а духовної, продовжує жити. Отже, й життя триває. Варто сказати, що це розуміння смерті переплітається з першим, вищенаведеним, адже любов - це нова, одинадцята заповідь Спасителя - «Заповідь нову даю вам: любіть один одного» (Євангеліє від Іоанна, 13:34), і стоїть вище всіх інших, крім першої - полюбити Бога. Але, так чи інакше, коханню відводиться перше, і головне місце у світобудові. Христос навчав: не бійтеся тих, хто вбивають тіло, душі ж убити не можуть (Євангеліє від Луки, 12:4) Отже, втратити тіло, тобто померти, не страшно - адже жива душа і це найголовніше, а якщо в ній живе любов, то й вона - безсмертна. Любов - запорука безсмертя душі, адже за християнським вченням душа жива лише дотримуючись заповіді Божої, а любов - перша з них. І найяскравішим прикладом такого осмислення смерті є «Ромео і Джульєтта» Прокоф'єва.

Хтось може заперечити те, що музика є найбільш виразним засобом у розглянутій нами теми смерті. Таке заперечення не вельми доречне. Не вдаючись у тлумачення інших наук, візьмемо за основу доведену теорію, що стала незаперечним фактом - все, що навколо нас - є вібрація. Все вібрує, все рухається. Вібрує і сама людина, допоки живе. Звук - це вібрація і, отже, музика також. А тому вібрації музики, доходячи до людини, впливають на підсвідомість, що цілком підпорядкована закону вібрації, безпомилково доносячи до нього закладену в музиці інформацію. Пропоную звернутися до інших видів творчості - наприклад, живопису, танцю, скульптури. Все це показує лише образ смерті, впливаючи на уяву людини, викликаючи ті чи інші асоціації і почуття, які у багатьох не розвинені або притуплені, або ж у людини є свої образи про смерть.

Отже, все це не дає зрозуміти до кінця ту ідею, той зміст, який вклав у своє творіння скульптор, художник або танцюрист із балетмейстером. До того ж глядачеві просто може не сподобатися або колірна гамма, або камінь, або танцюрист, виконаний танець або його костюм. Все це завадить сприйманню побаченого. Музика ж має в собі незмінний і не залежний від аранжування мотив, простіше кажучи - набір звуків, що вібрують. Наприклад, класичні твори Моцарта не втратять своєї краси у сучасній обробці. А, головне, мелодія залишиться тією ж, просто зміниться стиль виконання. І якщо комусь не сподобається класика в сучасній обробці, він може слухати її в класичному оркестровому виконанні або будь-якому іншому на свій смак. Але, так чи інакше, набір звуків (вібрацій) залишиться незмінним і донесе до людської підсвідомості закладену в собі інформацію незалежно від статусу соціального слухача та його освіти. Зверніть увагу, що є безліч музичних творів, які змушують або плакати, або радіти як високорозвинену інтелігенцію, так і простих смертних людей, часом навіть неосвічених. І якщо «колірне сприйняття» смерті у всіх людей різне (для когось смерть уособлює чорний колір, для когось білий і у різних народів траурний одяг різних кольорів і форм), то сприйняття музики у всіх однакове - спад мелодії вниз, мелодія в низьких тонах буде означати приземленість, догляд, смерть (траурний марш Шопена), а підйом, висота звуків музики - радість, щастя, кохання (весільний марш Мендельсона). Винятком є, мабуть, африканські народи і те, що гармонійно в слуховому сприйнятті середньостатистичного європейця, буде дисгармонійно у розумінні африканця. Але цей народ стоїть осібно, бо рівень його розвитку сягає майже первісного, народ цей багато в чому не розвинений. І, можливо, вібрація звуку, донісши до підсвідомості представника даної народності потрібну інформацію, не буде сприйнята ним правильно і адекватно в силу неповноцінного розумового розвитку.

Клінічний психолог Газарова Є. А., вивчаючи музику, заявила, що сюжет для музики не є неодмінною умовою, що музика сама по собі безсюжетна, оскільки апелює до стану, а не до мислення. Частково з цим можна посперечатися, адже композитора надихає на написання музики якусь подія або настрій - любов, смерть, ненависть тощо і він думає про це, розмірковуючи про те, як краще висловити за допомогою звуків той чи інший настрій. Навряд чи Мендельсон, пишучи весільний марш, думав про смерть, а Шопен, творячи жалобний марш, думав про веселощі й любов. Так само безглуздо було б сказати, що вони взагалі ні про що не думали. Будь-якого композитора на написання музики спонукає його настрій, думки й образи. В залежності від того, які вони, залежить і настрій музики, її спрямованість і гармонія. Сюжету, як у пісні, у неї може й не бути, але написаної без теми, без сенсу, «просто так» музики не буває.

А от людське життя нерідко буває безглуздим, якщо воно позбавлене любові, щастя й розуміння. Абсолютно будь-який музичний твір можна порівняти з людським життям - у ньому так само є народження (вступ, початок), розвиток подій (так само як в житті є радість і горе, спокій і хвилювання, в музиці також є різні моменти - мінорні й мажорні, повільні і швидкі, тихі й голосні). У житті людини бувають фатальні події, що визначають і змінюють всю подальше людське життя, пікові його моменти. Те ж саме є і в музиці - її настрій може різко змінюватися: від спокійної вона може переходити до хвилюючої і бурхливої, так само як і людське життя вона може бути довгою або короткою, цікавою або нудною, може обірватися на високих нотах, не досягнувши повноти розвитку (трагічна смерть), а може закінчуватися поступово, пройшовши всі етапи від початку (народження) до логічного кінця (природна смерть), гармонійно завершального музичного ходу (розвитку) подій.

В. Зубрицький, Funeralportal