Що кинулося в очі? Передусім їхнє розташування. Похоронні доми зазвичай розташовані один навпроти одного. На думку практичних німців, так зручніше їх шукати родичам померлого.

Транспорт знаходиться прямісінько в гаражах при ПД, а сім’я його власників мешкає при ньому. Нерідко це один і той же будинок. Просто вхід до жилих приміщень з іншого боку.

Зате покійника в холодильну камеру ПД заберуть в будь-який час. Ось для чого бізнес сімейний і його власники живуть там, де й працюють. Зрозуміло, перед цим покійник «відвідає» морг госпіталя, де зроблять розтин, видадуть на руки висновок експерта-патологоанатома і, зрозуміло, оформлять Свідоцтво про смерть. Розтин не потрібен, якщо це був важкохворий і є всі документи на те, затверджені лікувальним закладом. У «відвідинах» покійним моргу за таких обставин потреби немає. Родичам достатньо взяти свідоцтво у його медичному закладі, що прописаний у страховці, і двері ПД відчинені. Без Свідоцтва про смерть телефонувати до Похоронного дому не варто. І так не лише в Німеччині, так в усій Об’єднаній Європі.

На вітрині Похоронного дому одразу можна прочитати про мінімальний пакет похорону. Тому, переступаючи поріг ПД, родичі вже знають яка сума, наприклад, бюджетного похорону. Будемо відверті: в усьому, що стосується похорону, німці напрочуд економні. Зустріти того, хто викидав би зайві кошти на вітер, навіть щодо похорону, у Німеччині вкрай важко.

 Щоправда, бюджетний похорон, це лише слова через високі ціни на місця на кладовищах, усю похоронну атрибутику та послуги.

Скажімо, все разом: місце, послуги цвинтаря та похоронного дому, труна, 2 вінки і символічні поминки сягнуть мінімум 10 тисяч євро. Але, зрозуміло, працюють різні соціальні програми, передусім страховки, тому законослухняному громадянину Німеччини турбуватися про останню путь не варто. Левову частку витрат візьмуть на себе страхові компанії.

Що кинулося в очі на цвинтарі? При вході розташовані компанії, що надають послуги «після». Тобто, благоустрій та намогильні споруди. І знову ж – як і з похоронними домами – такі компанії розташовані одна напроти одної. Щоб не потрібно було витрачати час на їхній пошук.

Поставив запитання про можливий зговір учасниками ринку щодо цін. Здивування було неприхованим: ніхто на це не піде, адже кожен дорожить своїм місцем, чесним іменем та майбутнім своїх родин. Та й до буцегарні ніхто зрештою не хоче також...

На вході до кладовищ кидається у вічі масштабний вільний простір з газонами та парковою зоною. В глибині – зала, чи швидше Дім прощань. Там є все необхідне. Місце для труни, звук та освітлення, ряди стільців - місця для учасників похорону, релігійна атрибутика і все необхідне для священика, тобто візок, трибуна тощо.

Кількома словами про цвинтар. Кладовище має декілька зон. Куди потрапляє покійний – залежить від його достатку та матеріальних можливостей його рідних. Перша зона – поховання на 20 років. Тобто ділянка, що діятиме впродовж 2-х десятиліть. Сюди ховати рідних померлого не вдасться. Що потім? Потім бульдозер все вирівняє і тут постане нова ділянка, щоправда, вже для урн. Така правда життя…

 Чим примітна ще така ділянка? «Власники» такої могили мають право оздоблювати лише частину могили. Потрібно тут дещо пояснити з деякими, і до слова, не дуже приємними подробицями. Так от: оздоблюється лише та частина могили, де умовно перебуває частина тіла похованого від голови до поясу. Все ж, що є нижче поясу, тобто нижня частина тіла, стає дорогою (доріжкою) для перехожих - відвідувачів цвинтаря. Відтак для нас є дещо незвичним, що перехожі фактично йдуть такими ділянками «по тілах». Адже у нас – слов’ян – не прийнято вештатися по власне самій могилі. У німців же це абсолютно звичне і прийнятне явище.

Далі переходимо на ділянку на 30 років. Вона дорожча, але тут можна приховати рідного (1-2 труни та кілька урн з прахом). Більше того, згодом оренду місця можна продовжити. Кому не дасть змоги це зробити матеріальне становище, доведеться пожертвувати місцем. Його розрівняють і тут надалі ховатимуть урни. Тобто з’явиться нова невеличка ділянка для урн.

Суворі закони щодо догляду за місцями на кладовищах. Впродовж двох років не відвідував місце поховання, занапастив, розвів бур’яни… Вибачте, ваша ділянка розрівняна, тобто фактично зникла, а на її місці – подальше місце під урни для нових «мешканців».

Характерною особливістю цвинтарів є їхня свого роду уніфікація. Ніхто ні перед ким виділятися не хоче. Усі пам’ятнички маленькі (до 70-90 см), суворі й доволі скромні.

Окремо стоїть ділянка так званих помпезних поховань. Тобто тих власників ділянок, хто відходить від загальних правил і таки прагне виділитися. Таких поховань доволі небагато (буквально 3 відсотки від загального числа). Характерно тут те, що поховані в таких могилах на 90% не німці. До речі, цих «помпезників» одразу захотілося привести на нові ділянки нашого Байкового у Києві. Вони б зрозуміли що таке виділятися з-поміж інших. А так, це радше скидається на нові ділянки, скажімо, столичних Північного або Південного цвинтарів.

 Потрібно сказати й про таке. При кожному цвинтарі працює квітництво зі своїм навіть тепличним господарством. Якщо обмаль часу для догляду за своїми ділянками, можна підписати угоду з такими господарствами. Вони і доглянуть, і газон буде в порядку, і квіти висаджені та политі. У них є все: можливості, спецтранспорт, працівники, інвентар тощо. Працюють без вихідних.

Про яму та перші дні після поховання. Заглянув до ями: з неї не вискочиш самотужки. Більше 2-х  з половиною метрів! Це не наші жалюгідні столичні ямки… Одразу розумієш, чому тут без проблем «ляжуть» ще двійко та згодом урни з прахом. У нас на столичних, як ми пам’ятаємо, подальший прихорон «зверзу» радше скидається на присип. Нехай Бог простить за такий термін…

Могильних пагорбів немає. Не прийнято. На другий (чи третій-п’ятий) день після поховання маєш прийти на свою ділянку, узяти возика й лопату – їх на цвинтарі вдосталь – задля того, аби могильний пагорб зрівняти з землею. Ділянка цвинтаря має бути ідеально вирівняна. Куди вивезти зайву землю? На спеціальний майданчик. Якщо буде просідання після дощу, знову бери возика з лопатою, гайда на все той же майданчик, набираєш необхідну кількість грунту, везеш тепер уже у зворотному напрямку, і вирівнюєш свою діляночку.

 Одразу потрібно місце поховання «окультурити». Або засипати рівненько морськими камінчиками, або корою спеціальних порід дерев, або одразу вирівняти родючим грунтом задля висівання травички для подальшого мікрогазону.  Все це є прямо на цвинтарі. Ніхто нічого не краде: ні інструмент, ні возики… Нікому таке і в голову прийти не може. Тому все поруч, на спеціально відведених місцях. Не можеш сам все зробити – немає коли – наймай все ту ж компанію цвинтарного ландщафтого дизайну. Вона в ста метрах від входу.

Окремо стоять єврейські цвинтарі. Тут з помпезністю все гаразд. Більшість споруд на могилах вельми потужні, з численними написами, фото тощо. Зрозуміло, більшість євреїв з території колишнього СРСР. Тобто наші…

До речі, вештатися такими цвинтарями не варто. По-перше, там охорона. По-друге, якщо ви навіть єврей, але на голові немає кіпи, краще не випробовуйте терпіння охоронників…

 Нас пустили і навіть дозволили пофотографувати через те, що ми зі з’їзду FIAT-IFTA, але попередили, що у нас 30 хвилин… Сказано – зроблено.

 Цвинтарі для братів наших менших зустріли нас охайністю, акуратними пам’ятними спорудками, іграшками та любов’ю до тварин. Там своя охорона і свої працівники з догляду за ділянками.

Все як у людей…