Цей Фомин тиждень, як ми вже згадували, саме ще таку назву має післяпасхальний тиждень, названо на честь пам'яті апостола Фоми, носить радісний характер, але з давніх давен саме в цей час було заведено поминати покійних.

Радоницею (маємо ще й таку назву) називають Великдень покійних. Радониця відзначається на дев'ятий день, у вівторок після Великодня, у Фомин тиждень. Це поминання відбувається на підставі спогадів про зішестя Ісуса Христа до душ померлих. Спрадавна поминання у Фомин тиждень називали Радавницею або Радуницею. Назва свята пов’язана з тим, що померлі в цей день радіють. Це перше поминання покійних після Великодня. Також, раніше в старовину Радоницю ще називали Навієм днем, що в перекладі з давньослов'янського - навій - мрець. На Радоницю у всіх храмах проходять заупокійні богослужіння.

Проповідник Іоанн Златоуст говорив про ці дні ось що: «Для чого батьки наші, залишивши молитовні доми в містах, постановили збиратися сьогодні поза містом і на цьому саме місці? Сьогодні Ісус Христос зійшов до мертвих, тому тут ми й збираємося, тому саме це місце називається кладовищем». «Намагатимемося, наскільки можливо, допомагати покійним, замість сліз, замість ридань, замість пишних гробниць - нашими за них молитвами, милостинями і дарунками, щоб таким чином і їм, і нам отримати обітовані блага».

На Радоницю було прийнято і так залишилося на сьогодні: люди сім'ями йшли на кладовища, до могил своїх близьких і рідних, оплакували їх, переживаючи ще раз їхню втрату, згадували їх, пелічували їхні добрі справи й вчинки, які покійні встигли здійснити впродовж свого земного життя, згадували хороші риси характеру, ніби розмовляли з покійними, вірячи, що вони в цей день чують їх. Після оплакування починалася поминальна трапеза. У ній брали участь усі, хто цього дня прийшли на могилу, у тому числі й запрошені. На цій трапезі були присутні різні страви, зазвичай це були яйця, млинці, пиво, вино. Далі з покійними прощалися, залишаючи на могилах якусь частину від принесених частувань. Всі ці звичаї, як ми вже згадували, в цей день залишилися ще з дохристиянського часу, тобто з язичницьких обрядів.

Але Православна Церква не вітає розпивання на могилах, полишання прийшлими чарки горілки або якої-небудь їжі поряд з могилою або на могилі, і особливо не допускає розливання горілки на могилі покійного. У цьому проявляється образа пам'яті покійного. Церква вважає, що ці стародавні язичницькі звичаї не повинні переслідуватися православним християнином.

Після прибуття на могилу запалюють свічку, далі моляться, чекають священика і разом читають акафіст за упокій душ наших дорогих покійних і співають пасхальний тропар: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і сущим у гробах життя дарував». Після цього (як і напередодні)  прибирають могилу. Адже, само по собі кладовище, є священним місцем, де покояться тіла померлих, наших близьких, до їхнього воскресіння. І відповідно, могила є місцем майбутнього воскресіння померлого. Тому могилу потрібно тримати в чистоті й порядку.

Православна церква прикрашає могилу святим животворящим хрестом, який є символом нашого порятунку. Поставлений в землю хрест символізує, що тіло померлого в землі, а душа перебуває на небі.

Про потрібне і велике значення поминання покійних, яке потрібно зрозуміти кожній людині, докладно, цікаво і твердо сказав святитель Феофан Затворник: «Запитаєте, чому ми згадуємо покійних? Тому що так наказано нам робити. А що заповідано - видно із того, що в Церкви Божої немає такого часу, коли б не відбувалося поминання померлих. Виходить, це йде від Апостола і від Самого Господа. Але розум наш всюди пхає свого носа, вигукуючи: чому та чому? Найкраще дайте йому вірою щирою по нос - і той сяде. Можете після цього сказати цьому нападникові: послухай, дурне, ті, що пішли від нас, насправді живі, а тому й і спілкування у нас з ними не припиняється. Як за живих ми молимося, не розбираючись. Чи йде хтось праведним шляхом або яким іншим, так молимося і тих, кого зараз з нами вже немає, не докопуючись, належать вони до праведних чи грішних. Це борг братньої любові. Допоки останнім судом не розділені віруючі, всі вони - живі й мертві - єдина Церква. Доля тих, хто пішли від нас, не вважається вирішеною до загального суду».

Останнім часом поширився звичай відвідування людьми кладовищ і поминання покійних на свято Пасхи. Нагадуємо: це не відповідає усталеним звичаями Православної церкви. Перший день після Великодня, коли можна здійснювати поминання - Радониця, тобто дев'ятий день після Великодня.