У XVI столітті Європою прокотилася хвиля епідемії хвороби, що отримала назву «Англійська пітна гарячка», або «Англійська піт». Вона супроводжувалася високим рівнем смертності. Відомо, що спалахувала епідемія декілька разів між 1485-м та 1551-м роками.

Перший спалах хвороби було зафіксовано в Англії. Коли Генріх Тюдор, котрий мешкав у Бретані - майбутній король Англії, висадився на берег Уельсу, то англійська піт він привіз із собою. Достеменно відомо, що велика частина його війська, яка складалася в основному з бретонських та французьких найманців, була інфікованою. До моменту висадки на берег хвороба тільки-но почала проявлятися. Після того, як Генріх Тюдор був коронований і утвердився в Лондоні, англійський піт перекинувся на місцеве населення, і за місяць від незвичайної хвороби померли декілька тисяч чоловік. Потім епідемія вщухла, щоб через кілька років з'явитися вже на території Ірландії.

У 1507-му і в 1517-му роках хвороба, спалахуючи знову й знову в різних районах країни - містах Оксфорд і Кембридж – призвела до втратили половини населення. У 1528-му році напасть повернулася й до Лондона, звідки поширилася на всю країну. Король Генріх VIII був змушений залишити столицю і переїжджати з місця на місце, щоб не заразитися.

Через деякий час англійський  піт проник на континент, вразивши спочатку Гамбург, потім добрався й до Швейцарії, а згодом пройшовся Священною Римською імперією. Пізніше «вогнища» хвороби спалахували в Польщі, Великому князівстві Литовському та Великому князівстві Московському, Норвегії та Швеції. З невідомих причин Франції та Італії зараження вдалося уникнути.

У кожному регіоні дивне захворювання сходило нанівець протягом двох тижнів. Протікало воно досить болісно: у хворого піднімалася температура тіла, паморочилася і боліла голова, а потім з'являлася ломота в шиї, плечах і кінцівках. Через три години наставала сильна спрага, гарячка, а по всьому тілу виступав смердючий піт. Частішав пульс, серце боліло, і хворий починав марити. Характерною ознакою хвороби була сильна сонливість - вважалося, що якщо людина засне, то вже ніколи не прокинеться. Дивно, що, на відміну від, наприклад, бубонної чуми, у хворих не було ніяких висипань або виразок на шкірі. Один раз перехворівши англійською гарячкою-пітливістю, людина не виробляла імунітету і могла заразитися нею знову.

Про причини хвороби нічого не відомо. Сучасниками висувалися гіпотези про зв'язок хвороби з якимись шкідливими речовинами в природі, брудом, укусами вошей або кліщів. Ймовірно, це так і залишиться таємницею - минуло дуже багато років, щоб можна було судити достовірно, а в наш час виникнення подібної хвороби майже неможливо.