Кладовище Реколета розташовується на території району Реколета столиці Аргентини – Буенос-Айреса. Сади навколо нього утворюють один із найбільш популярних і найкрасивіших парків міста. Кладовище було оголошене національним історичним пам'ятником і є одним із кладовищ з найбагатшою історією та архітектурою у світі.

Монахи ордену босих відлюдників (recoleto - "відлюдник") прийшли на ці землі, що тоді були околицями Буенос Айреса, ще на початку XVIII століття. Саме через назву цього ордена район називається Реколета.


Землі, на яких розташований Цвинтар Реколета, у 1583 році були віддані доном Хуаном де Гарай (Juan de Garay) дону Родріго Ортісу де Сарате (Rodrigo Ortíz de Zárate), супроводжуючому його в його походах, так як в ту епоху було прийнято віддавати землі супроводжуючим того, хто командував експедицією.

На тому місці, яке сьогодні займає кладовище, раніше знаходився лише монастир ордену босих відлюдгиків, який почав будуватися у 1715-му, завдяки коштам, пожертвованим капітаном Педро де Бустинсою (Pedro de Bustinza) у 1705 році, і на землях, пожертвуваних доном Фернандо Мігелем де Вальдес та Інклан (Fernando Miguel de Valdez e Inclán) і його дружиною, Грегориєю де Уртадо (Gregoria de Hurtado).

Церква Дель Пілар (La iglesia del Pilar) - збудована на честь Сеньйори дель Пілар із Сарагоси (Nuestra Señora del Pilar de Zaragoza) - відкрилася в той же день, що й пошановується ця Богоматір: 12 жовтня 1732 року.


Монастир і церква перебували у володінні ченців-відлюдників, хоча деякі стверджують, що ці ченці ніколи не з'являлися в тих краях, і що на насправді то були монахи-францисканці. Прикордонні ж землі служили містами. Відповідно до звичаїв тієї епохи, поховання проводилися у храмах.

Коли орден був розпущений, сади монастиря були перетворені на перше міське громадське кладовище, що відкрилося 17 листопада 1822 року. З того часу, кладовище отримало офіційне ім'я Кладовище Мізерере (Cementerio de Miserere, miserere - початок одного із псалмів у католицькому богослужінні), або Головне Північне Кладовище (Cementerio General del Norte), хоча люди воліли називати його за назвою самого району, Реколета ("La Recoleta"), що врешті решт сталося: саме така назва прижилася й залишилася до сьогодні.

Відповідальними за створення кладовища були губернатор Буенос Айреса - в той час Мартін Родрігес (Martín Rodriguez) - і його міністр та майбутній перший президент Аргентини Бернардіно Рівадавія (Bernardino Rivadavia), а першими його "мешканцями" стали хлопчик-негр Хуан Бетино (Juan Benito), котрий щойно став вільним, а також дівчина на ім’я Марія Долорес Масьєль (María Dolores Maciel).

У 1871 році Буенос-Айрес був спустошений епідемія жовтої лихоманки, і внаслідок цього багато мешканців престижних районів залишили такі райони як Сан-Тельмо (San Telmo) і Монсеррат (Monserrat) на півдні і переїхали до північної частини міста, в Реколету. Коли Реколета перетворилася на район вищого стану, кладовище стало останнім притулком найпрестижніших і могутніх сімей Буенос-Айреса.

На цьому кладовищі, план якого був розроблений інженером Просперо Кателіном (Próspero Catelin), поховані останки великих діячів країни. Коли Буенос-Айрес виявився спустошеним жахливою епідемією жовтої лихоманки в 1871 році, там заборонили ховати померлих від цієї хвороби, навіть якщо небіжчикам належали фамільні склепи. Губернатор Еміліо Кастро (Emilio Castro) звернувся з проханням до міністра Авелланеде (Avellaneda), просячи про закриття кладовища. Він стверджував, що воно переповнене і в жалюгідному стані. Але інтерес до цвинтаря не дозволив задовольнити його прохання. Поступово кладовище Реколета втрачало свій малопривабливий вигляд і перетворювалося на тихе й спокійне місце, де повільно зводилися розкішні склепи і монументи.


Вхід на кладовище здійснюється через великий портик у грецькому стилі, побудований під час великих реформ 1881 року за наказом глави муніципалітету того часу Торкуато де Альвеара (Torcuato de Alvear) архітектором Хуаном Антоніо Бучіасо (Juan Antonio Buschiazzo).

На кладовищі розташовані безліч мармурових мавзолеїв, прикрашених статуями, побудованих в найрізноманітніших архітектурних стилях. Всі вони розбиті на "квартали", з широкими "вулицями", усадженими деревами, що виходять на бокові "провулки", де рядами вишикувалися гробниці й склепи. Основні "вулиці" розходяться від центральної широкої ротонди.

У центрі кладовища встановлено статую Христа Спасителя, яку глава муніципалітету Хоакін де Анчорена (Joaquín S. de Anchorena) доручив зробити скульптору Педро Сонса Бріасо (Pedro Zonza Briazo, 1886 - 1941) у 1914 році. Скульптура, створена в другій половині ХХ століття, є дуже спірним витвором мистецтва, так як не витримує класичних канонів. Погляд статуї Христа Спасителя вказує на вихід.


Насправді це місто ангелів і легенд запрошує відкрити архітектурні скарби і познайомитися з культурою, а також історіями про тих, хто передував нинішнім мешканцям як столиці, так і всієї Аргентини. Кладовище Реколета - це скриня, сповнена незвичайних історій: історій про пристрасті, про нерозділене кохання і біль, про ненависті до самої смерті, про склепи, що відтворюють оздоблення спалень покійних, про сім'ї, які преміювали вірність своїх слуг, ховаючи і служницю в сімейному пантеоні, хоча й виконавши ритуал, що зобов'язує її спати поза хазяйським будинком...

Правдиві факти з минулого з легкістю дружать тут із величезною кількістю міфів, з привидами і неймовірними легендами, з повагою до мовчання мертвих. А наполегливе відлуння, яке ні прах, ні час не змогли змусити замовкнути, лунає серед вузьких вуличок і діагоналей, уподобаних туристами-іноземцями та найчисельнішою популяцією котів у всьому місті.


Цей монументальний некрополь - перше кладовище, що було свідком народження Буенос-Айреса. Перекази, які передаються з покоління в покоління, перетворюють історію цього місця, де знайшли спокій понад 350 000 душ (включаючи 25 президентів, 4 знаменитих правителів, 200 героїв Незалежності і 100 губернаторів) - в найбільш захоплюючі розповіді про повсякденне.

Майже за два століття існування кладовища народилися тисячі таких історій, які дбайливо зберігають ці знамениті 6 гектарів, де розташовані 83 історичних національних монументи. Це кладовище знамените своїми скульптурними скарбами і тоннами найбільш дорогих і екзотичних типів венеціанського мармуру. Близько 300 осіб кожні вихідні збираються там, аби вкотре почути всі ці неймовірні історії...