Підготовка до святкової вечері носила урочистий характер і розгорталася як справжній ритуал. За уявленнями, всі предмети, які мали відношення до обрядового столу, набували чудодійної сили. На покуті під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщики з кутею та узваром. Широко побутував звичай, пише "Бібліотека українця", ставити на покуті сніп із жита, пшениці або вівса (дідух, колідник, коляду). Іноді в нього встромляли косу, серп, граблі, що символізувало успішну працю в наступному році.

На Святвечір робили деякі прогнози й ворожили. Зокрема вважалося, що зоряна ніч перед Різдвом обіцяла врожайний рік. Якщо зварена кутя виходила з верхом, це віщувало верховаті стоги. За довжиною стеблини соломи, яку виймали з-під святкової скатертини, гадали, кому судився вік довгий, а кому короткий. До Святвечора готували чітко визначену кількість страв (7, 9 чи 12), використовуючи майже всі наявні у господарстві продукти, за винятком скоромних…

В цій багатій, але пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду. Ніби дає звіт новому рокові за своє багатство в минулому році. Господиня готує узвар. Варить горох, квасолю, смажить капусту, рибу, ліпить вареники, готує бараболю, гриби, кашу гречану, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої пшениці. В усьому їй допомагають діти, а найбільше старша дочка.

В той час, коли господиня поралася біля печі, господар напоїв худобу, підстелив свіжою соломою та дав їй свіжого пахучого сіна. Потім поодкидав сніг від хати, розчистив стежки і уважно оглянув своє господарство. Все живе і мертве, що є в господарстві, повинно зустріти урочисту хвилину Святвечора на своєму місці. Ніщо не може бути в цей вечір поза домом, у чужих руках – позичене чи десь забуте.

За традицією кожен член родини в цей вечір повинен бути вдома, причому не можна спізнюватись до святкового столу, бо будеш весь рік блукати. Під час цієї вечері не можна виходити з-за столу та голосно розмовляти. На Святвечір було прийнято вшановувати померлих і живих родичів. Для перших залишали рештки їжі на столі (мити посуд у цей день вважалося за гріх). До живих посилали дітей зі святковими стравами. Приймаючи їх, господарі дякували і теж передавали такі самі страви зі свого столу. Це символізувало спорідненість сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість.

Дітей, які приносили вечерю, частували, обдаровували гостинцями. Поступово закінчується вечір і наступає чарівна різдвяна ніч, під час якої не можна спати, бо все щастя проспиш. Проте навіть при великому бажанні заснути просто неможливо - церковні дзвони, ватаги колядників створюють урочисто-святкову гаму звуків.

Обряд колядування досить давній - він походить іще з дохристиянських часів, коли наші пращури вшановували Сонце святом Коляди. Найбільше серед колядників зустрічаються діти, і це зрозуміло. Колядувати і заходити першими до оселі господаря в день Різдва можна лише хлопцям, які, згідно із звичаєм, несуть в домівку мир та спокій. Колядування — давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів із виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок). Група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходила на подвір`я кожної хати, славила господарів, бажала їм здоров`я, щастя, щедрого врожаю, достатку, за що отримувала певну винагороду.

В основі цих обходів лежала магічна ідея "першого дня", згідно з якою побажання, висловлені на новорічні святки, мали стати реальністю. Гуртувалися колядники за територіальним принципом — по окремих вулицях або кутках. Обов`язково обирали серед себе старшого (отамана, березу) та міхоношу, який носив зібрані продукти. До складу ватаги нерідко входили музики й танцюристи.

У різних місцевостях колядування мало свої відмінності. На Східній Україні переважали обходи із різдвяною зіркою, на Західній — із ляльковим або живим вертепом. Зірка — традиційний атрибут різдвяного обряду колядування. Пов`язаний з євангельською легендою про Христа, чудесне народження якого провістила "віфлеємська зоря". Після закінчення церковної відправи родина знову збирається на святковий обід, який вже не є пісним. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі. Ну і звичайно ж...

Проте навіть і в цей день треба міру знати. По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. На вечір гуляння розпочинаються з новою силою. Хлопці влаштовують вертеп. Вертеп (шопка, бетлегем, стаєнка, каплиця) — популярний у XVII—XIX ст. пересувний ляльковий театр, з яким виступали на ярмарках, міських та сільських майданах, а частіше ходили по хатах у святкові дні.

Спочатку творцями й виконавцями вертепних драм були бурсаки та "мандрівні дяки" Вертеп, з яким ходили колядувати на Західній Україні, був невеликий за розмірами і нескладний за виконанням. Своєю формою він нагадував селянську хату або церкву. Його обклеювали різнокольоровим папером, оздоблювали малюнками й образками відповідного змісту. Всередині скриньки встановлювалися примітивні ляльки або ж просто різдвяні листівки зі статичними євангельськими сюжетами.

На Східній Україні з вертепом колядували рідше. Тут він виступає як справжній театр ляльок, досить складний за конструкцією, що обслуговувався справжніми професіоналами. Двоповерхові, гарно оздоблені, такі вертепи були справжнім досягненням народного мистецтва. Кожний поверх мав своє призначення: на першому ставили побутово-пародійні сценки, інтермедії світського характеру, на другому ж розігрували сюжети різдвяного євангельського циклу (народження Христа, нищення немовлят за наказом Ірода, прихід волхвів з дарами тощо). Найбільшу симпатію у глядачів викликали імпровізовані побутові сценки, в яких позитивними персонажами виступали Козак-запорожець, Солдат (Москаль) і Селянин, висміювались пани, зажерливі попи, корчмарі та ін. Вертепне дійство супроводжувалося танцями та піснями.

Поруч із ляльковим побутував і "живий" вертеп — специфічний фольклорний театр костюмованих виконавців, відомий під різними назвами: "Іроди", "Героди", "Королі", "Ангели", "Пастирі" тощо. Наступний після Різдва день - це день Богородиці. Треба вшановувати матерів та жінок, категорично забороняється працювати вагітним жінкам. До речі жінкам в цей день, аби не нудьгували дозволяється колядувати. Якщо на Багату кутю іній, або сніг - то літо мокрим буде. Зелене Різдво - білий Великдень.

…і в світі


Один з найзнаменніших і найвеличніших празників святкового календаря, яким власне започатковується рік, є Різдво Христове, що в народі йменують просто Різдвом. Відтак повсюди в храмах відправляють нічну божу Службу з таким розрахунком, щоб завершити її удовіта та знову сісти за святкову вечерю. Першими сповісниками народження Христа були діти та підлітки. Вдосвіта семи-восьмилітні хлопчаки йшли до односельців віршувати-віншувати, себто вітати родичів та сусідів зі святом Різдва. Родина сідала за вранішню Свят-вечерю, доки не зійшло сонце. Адже за віруваннями, добрі духи перебували у хаті лише із сутінками. Розговівшись, лягали спати. До обіду, як правило, ніхто не ходив у гості. Потім відбувалась родинна вечеря. Вона тривала допізна. Ніхто з присутніх не згадував сумних історій та образ, бо це трапезування мало "очистити всіх од скверни і об'єднати злагодою та любов'ю". Надвечір починалось масове колядування. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Цікаво також дізнатися, як же святкують це величне свято в інших країнах світу. Тож пропонуємо вам помандрувати разом з нами.

Португалія Feliz Natal. Різдво своїм корінням дуже пов'язане з глибокою християнською традицією. Воно є родинним святом, коли всі об'єднуються довкола різдвяного символу: столу з типовими для цього свята стравами. Різдвяна Літургія називається "Літургією півня", бо говориться, що в момент народження Христа співав півень. На Святу вечерю приготовляється спеціальна страва "consoada" з бакали та інших риб, які є символами посту. В традиційній португальській кухні на це свято приписано готувати також mexidos, rabanadas, abobora, broas de miel. На Богоявлення традиційним є пекти торт, а всередину класти невеличкий подарунок. Кому попадеться цей подарунок, зобов'язаний пекти торт на наступний рік.

Греція Kala Christouyenna. У переддень Різдва малі діти ходять від хати до хати, щоб привітати з Різдвом, та співають "kallanda" (традиційні різдвяні пісні в Греції), за що отримують взамін солодке та сухі фрукти. Старші заховують сорокаденний передріздвяний піст. В дні посту споживається спеціальний хліб "christopsomo". Греки не мають традиції прикрашати на Різдво дерева, хоча в даний час, через моду, ця практика все частіше появляється, особливо у великих містах. Типовою різдвяною стравою є "vasilopita" - солодка страва.

Великобританія Merry Christmas. Різдво у Великобританії святкується лише з 596 року, коли св. Августин Кентемберійський започаткував його святкування в цих землях. Саме звідси походить традиція прикрашати на свято дерево, як також і традиція Діда Мороза. На загал, Різдво є родинним святом, коли всі збираються на традиційну різдвяну вечерю. Традиційною стравою є "plum-pudding".

Данія Glodelig Jul. Традиція святкування Різдва також базується на християнстві. Святкування розпочинаються з початком різдвяного посту, за чотири тижні перед Різдвом. Для кожної неділі посту в церкві ставиться окрема свічка, червона або біла. Перед самим Різдвом прикрашають кожну хату. Привілегією голови сім'ї є вбирати різдвяне дерево. Традиційною стравою є "солодкий рис", яка споживається ввечері перед Різдвом. На світанку в кожен кут хати ставиться зернинка рису для гнома Julnisse, що, за традицією, мешкає в домі під час різдвяного періоду.

Голландія Gelluking Kersems. В Голландії, як і у всіх північноєвропейських країнах, Різдвяні свята починаються набагато швидше. 6 грудня є свято св. Миколая, Sinter Klaas, що дало назву Санта Клаасу. Сьогодні існує традиція святкувати це свято за день перед Різдвом. Санта Клаус приносить дітям подарунки, проходячи через покрівлю дому. Солодке, як правило, їсти заборонено, хоча є винятки для традиційних "speculaas", печення у формі людських постатей та "letterbanker" солодке у формі початкової літери прізвища господаря дому.

Японія Shinnen omedeto (Kurisumasu Omedeto). Різдво в Японії не має традиційної святковості, це пов'язано з тим, що в Японії живе тільки 1% християн. Більший аспект відводиться комерції як такій, коли купуються, через моду, невеличкі сувеніри чи подарунки. З точки зору кулінарії, теж можемо зауважити, що не існує спеціальної страви, яка б готувалася спеціально для різдвяної трапези, хоча дуже часто саме в цей день споживається Teriyaki di salmone (рибна страва, яка готується з нагоди урочистих подій).

Німеччина Froehliche Weihnachten. В Німеччині Різдвяні свята починаються в першу неділю різдвяного посту. Приготовляється хрестовинну підставку з чотирма свічками - одна для кожної неділі посту. Діти мають спеціальну гру-календар з 24 маленькими віконцями і кожен день відкривають одне віконце. В переддень Різдва в цій грі відкривають останнє віконечко. Обід на саме Різдво є дуже багатий. Основними компонентами є м'ясо, сосиски і традиційне пиво. Традиційною солодкою стравою на Різдво є "Dresdner Stollen".

Ірландія Nollaig Shona Dhuit. В Ірландії Різдво є родинним святом, де всі члени сім'ї з'їжджаються, щоб разом святкувати народження Христа. Цікавою традицією в переддень Різдва є запалювати у вікні свічку як знак готовності прийняти Йосифа і Марію, що в цю морозну ніч не можуть знайти місця для народження Сина Божого. Також всі обмінюються невеликими подарунками. Перед передднем Різдва не споживається м'ясо. Традиційною стравою є "ірландська юшка".

Індія. Традиція святкування Різдва є відмінною у різних регіонах Індії. Переважно індійці прикрашають дерева манго або бананові дерева, також прикрашають свої будівлі манговими віттями та маленькими ліхтариками.  Найбільше в різдвяний час прикрашають церкви. В кожній церкві запалюють спеціальну різдвяну свічку, яка повинна горіти протягом цілого різдвяного періоду. Цікавим є факт: так як Різдво визнане державним святом, індуське та мусульманське населення, яке переважає в Індії, святкує його через влаштування салютів та бенкетів, а також поздоровляючи християн з їхнім релігійним святом. 

Швеція God Jul. Святкування Різдва починаються з першої неділі різдвяного посту. Також приготовляються чотири свічки для кожної неділі різдвяного посту. Першим великим святом є 13 грудня - день св. Лучії, яка, за традицією, приносить подарунки для малих дітей, як святий Миколай в інших країнах. У переддень Різдва споживаються тільки пісні рибні страви, серед яких "lutfisk". Святкування закінчуються 13 січня на 20-ий день після Різдва.

Італія Natale del Signore. Характерним для Італії є вироблення вертепів різного розміру, різної величини, на взір вертепів св. Франциска Асизького. В багатьох містечках перед північчю організовують театралізовані дійства Народження Христа, опісля вітають один одного із Різдвом Христа під звук церковних дзвонів. Опісля цілою родиною сідають за святковий стіл. Серед традиційних страв - пиріг із горіхами, баккала, приготована разом із помідорами, святкова "паста" (макарони, приправлені соусом).

Росія Рождество Христово. Різдво в Росії святкується 7 січня (9 місяців після Благовіщення). Святу передує сорокаденний піст. У переддень Різдва є строгий піст. Забороняється їсти будь-яку страву, за винятком "сочива" (хлібні зерна і фрукти), саме тому цей день в Росії називають "Сочельник". Піст триває до появи на небі першої зірки. Опісля всі йдуть до церкви на різдвяне богослужіння. По закінченні служби на середину церкви виносять ікону Різдва та свічку, яка символізує зірку над Вифлеємом. Церкву і хати відповідно прикрашають різними декораціями. Також в домах прикрашають ялинку, яка є символом Різдва.

Польща. Польща є однією з тих країн, де також поширені колядки. Польські коляди - народні, анонімні. Походять з ХІV ст., деякі з ХVI - ХVII. Вони мають характер народних пісень, що робить їх особливими для сприйняття. Коляди в Польщі можна поділити на три види: релігійні, легендарні та творчі. Наймелодійніші, найвеличніші з них створювалися в монастирях. Це - релігійні. Легендарні базуються на апокрифах, містять багато легенд і не є цілком достовірними... Церква не прийняла їх, та люди люблять пісні про чудеса, відкриті небеса і тварин, які розмовляють. Творчі ж створювалися простими людьми, які замінювали біблійні сцени сценами із свого власного життя. Так Вифлеєм став звичайним польським селом. Мелодії в них часто веселі, танцювальні.

Китай. В цей час християнські діти прикрашають дерева кольоровими орнаментами. Ці орнаменти зроблені з паперу у вигляді квітів, ліхтариків. Також вішають шкарпетки, сподіваючись, що Дідусь- Різдво наповнить їх подарунками. Китайські ялинки називають "деревами світла", а Санта Клауса - Дун Че Лао Рен, що означає "Дідусь-Різдво". Китайці не християни називають цю пору року весняним фестивалем, який святкується дуже пишно. Діти в центрі святкувань: вони отримують новий одяг, іграшки, дивляться ви-стави та їдять смачні страви.

США . Різдво у США - це суміш різноманітних культур. Ніде це так не проявляється, як у святкуванні Різдва, яке складається з багатьох різних елементів - колядок з Англії та Австралії, різдвяного дерева з Німеччини, Санти з Європи і парадів з Латинської Америки. І схоже на те, що кожна родина має свої власні унікальні традиції.
Одна з чисто американських традицій, що збереглася в Південно-Західній Америці - це освітлювати дорогу до своїх помешкань тисячами різдвяних вогників. В Сан-Антоніо, штат Техас, вогні розміщено вздовж р. Сан-Антоніо, де саме і відбувається традиційне різдвяне дійство "Лас Пасадас" - двоє молодих людей у ролях Марії та Йосипа йдуть по основній дорозі до будиночка, стукаючи в кожні двері, доки хтось не відчинить. Всі співають коляди. В Сан-Пуебло Різдво зустрічають традиційним танцем з переодяганням та маскарадом. На Гаваях прибирають пальми, а в торгових центрах розміщені менехуни - легендарні маленькі люди, яких вважають першими поселенцями на острові. В часі Різдва вся Америка мерехтить вогнями, а звідусіль линуть колядки. Тут ходять колядники. А діти пишуть листи до Санти. В Коннектикуті є навіть різдвяне поселення, де живе Санта з ельфами, а в Нью-Йорку - маленьке містечко, яке має назву "Пн. Полюс", де є пошта, церква та кузня, щоб змінити підкови оленям. Американці, як і їхні друзі з Європи, надсилають різдвяні привітання друзям і родичам. В домі ставлять ялинку, прикрашену гірляндами, більшість з яких зроблено вручну протягом багатьох років. А тоді черга доходить і до подарунків, які також розкривають на Різдво. Після різдвяної Служби родина збирається докупи і дорослі часто п'ють егног - напій, зроблений зі сметани, молока, цукру, збитих яєць та бренді чи рому. В ніч перед Різдвом діти очікують приходу Санти, тому розвішують шкарпетки, щоб Санта наповнив їх. На Різдво їдять традиційні страви - це різдвяна індичка із соусом та картоплею. А на десерт - гарбузовий пиріг, сливовий пудинг та фруктовий торт.

Ямайка. Приготування до Різдва починається з прибирання осель. Все лагодять, малюють стіни, підрізають кущі, а також печуть багато тортиків та пудингів. За кілька днів до Різдва заколюють свиню чи козу, а м'ясо ділять з сусідами, які, натомість, дають їм іншу їжу: ямс, фрукти та овочі. Більшість традиційних церков Ямайки мають різдвяну Службу з колядками, а то й цілими концертними програмами. Діти інсценізують різдвяні історії, в школах отримують подарунки. Хоча на Ямайці немає снігу, вулиці та інші людні місця прикрашені тисячами лампочок та декораціями. Головні вулиці перекриті, тут можна придбати подарунки для всієї сім'ї. Після Служби родина збирається разом, щоб скуштувати традиційний різдвяний напій - пунш з яєць. Основні страви, що вживаються в часі свят - качки, шинки, курчата, індики, багато овочів, салатів та святкових тортиків.

Австралія. Різдво в Австралії та Новій Зеландії - особливе, адже приходить в кінці їхнього літа. Отож снігу тут немає, а отже, немає "білого" Різдва! Переважно блакитне небо, яскраве сонячне світло і температура вище 25 °С. Перше офіційне австралійське Різдво відсвяткували 25 грудня 1788 р. в Сіднеї. Приготування до Різдва починається на початку грудня, коли міста прикрашають декораціями, а родині і друзям надсилають різдвяні картки з привітаннями, на яких зображені сцени Святвечора, снігові пейзажі та ін., подібно як в Англії та Америці. В багатьох будинках печуть різдвяні тортики та пудинги, а в містах та містечках в торговельних центрах та магазинах дітей зустрічають Санти. Оскільки в цей час дуже тепло, квіти стали основною формою декорації, наприклад, як австралійський Різдвяний кущ, рослина з маленькими червоними листочками, та Різдвяний дзвінок. Однак деякі люди мають справжнє деревце зі світлом та прикрасами, яке вони встановлюють напередодні Різдва. Колядки звучать по всій країні - "Одного разу в Давидовому місті" чи "Маленьке місто Вифлеєм" є традиційними піснями, але також є інші, які теж популярні . Це - "Шість білих бумерів", "Північний вітер" "Колядка пташки", "Біле Різдво" . Є ще одна цікава традиція, яка прийшла з 1937 року. Традиція "Світіння свічок". Відтоді тисячі людей збираються разом, щоб поспівати улюблені різдвяні коляди, освічуючи нічне небо свічками. Ця традиція поширюється по всьому світі. Саме літні канікули в австралійських школах починаються за тиждень до Різдва і тривають до святкування дня Австралії - 26 січня. Це час, коли закінчилися екзамени, і діти з нетерпінням очікують їх результатів. Багато людей відвідують Опівнічну службу, щоб, повернувшись додому, оглянути подарунки, які залишив Санта під різдвяним деревом. Потім малеча лягає спати, залишивши для Санти скляночку молока, а для його оленя - морквину. Різдво - це час, коли сім'я має бути разом і всі обмінюються подарунками після відвідин церкви та спільного обіду. Саме на цьому обіді вживаються традиційні страви: індичка, шинка, свинина і овочі разом з різдвяним пудингом в соусі з бренді. Враховуючи пору року, коли святкується Різдво, багато людей вживають холодні страви чи "дари морів", влаштовуючи пікніки на пляжах. У декількох регіонах Австралії встановилася традиція святкування Різдва в липні, який є найхолоднішим місяцем року, серединою їхньої зими. Температура, звісно, далека до нормальної, та все ж холодніше, ніж в грудні.

Величне свято

в розрізі української історії

Посеред усіх свят Різдво у народній традиції святкується, мабуть, з найбільшим розмахом. Хоч православна церква по значимості ставить Різдво швидше на друге місце, більше шануючи Воскресіння Христове, але український народ веселиться і розважається найщиріше і найяскравіше саме у сувору зимову пору.


Можливо це пов'язане з тим, що Різдво припадає на зимову пору, коли наші пращури не мали невідкладних сільськогосподарських справ. А може в дні лютих і загрозливих морозів і вітрів хочеться протиставити їм безтурботні веселощі. Вочевидь простий люд з більшою щирістю радів народженню Христа, ніж Воскресінню, якому передували страждання і смерть на хресті; може свій вплив мало те, що Різдво чітко "закріплене" у календарі, тоді як дата свята Воскресіння щороку змінюється.

Певний «вплив» могла мати й новітня історія: у роки атеїстичної боротьби з християнськими святами "замаскувати" різдвяні веселощі під зустріч Нового року було куди легше, аніж видавати Великдень за прояви братання всіх трудящих у травневі дні і святкування великої Перемоги. Різдво з найдавніших часів присвячувалося Богові-Творцеві. Таким Богом наших предків є Сварог. Саме йому співали молитви під час зимового сонцевороту: «Свароже! Ти, що сотворив світло, ти єсть Бог світла, і Бог Прави, Яви і Нави, – се бо маємо їх во істину. І єсть ця істина наша, що переможе темну силу і виведе нас до блага» (з Велесової Книги).

Глибинні народні обряди уславлення новонародженого Сонця (Дажбога) були створені ще нашими праарійськими пращурами. Тому й знаходимо безліч спільних мотивів української містерії Різдва Світла з давньоіндійськими піснями-славами Ріґведи – найдавнішого Святого Письма на землі. Саме цю спільність походження засвідчують наші українські космогонічні колядки.

Відтак Різдво святкували задовго до християнства. Стародавній дохристиянський календар наших далеких предків був зорієнтований, за оцінками більшості дослідників, на річний цикл сонця, віхами для якого слугували дні сонцестояння (сонцевороту) і рівнодення. Найголовніші свята припадали на зимовий і літній сонцевороти, що виражалися, відповідно, у найкоротших і найдовших днях. Зимовий сонцеворот, із яким пов'язували народження нового сонця, святкувався аж 12 днів.

За цим зимовим циклом у слов'ян традиційно закріпилися дві народні назви, які в деяких подекуди співіснують: “Святки”, яка переважає на сході східнослов'янського ареалу, та “Коляди, Колядки, чи Коляда”, яку вживають українці, білоруси, більшість південних слов'ян, а також поляки. Християнська церква докладала багато зусиль, аби позбутися старих обрядів, і приурочила до цих днів святкування Різдва, започаткувавши тим самим двовір'я. У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. І лише в V столітті Різдво Хрестове міцно увійшло в життя християн.

Розбіжність в святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами – григоріанським та юліанським. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква – 25 грудня за новим стилем. До “різдвяних святок” належить ціла плеяда свят: Коляда (або Свят-вечір), Свято народження сонця (або Різдво Христове), Свято Богородиці, Новий рік (Маланки або св. Василія Великого), Водохреща (або Богоявлення).
Коляда чи Свят-вечір називається ще багатою кутею.

До нього ретельно готуються. Накривається щедрий стіл з 12 і більше стравами, обов’язкові з яких - різдвяна кутя та узвар. Наступний за Різдвом день - свято Богородиці. Особливо шанували його жінки, оскільки воно пов’язане з Матір’ю Божою.
14 січня православні та греко-католики знову готують кутю, бо вечір цей – Новий рік або Свято Меланки та Василя. Сильно християнізувалося  ще одне велике свято — Водохреща, котре отримало назву Богоявлення. Водохреща включалає три основні обрядові дії: Свят-вечір, святкову богослужбу і освячення води.

Свят-вечір влаштовують після завершення посту (його називають ще голодною кутею або третьою кутею). Центральною дією Водохрещі є освячення води. Після святкової богослужби люди йшли до ставка або річки (а іноді й до криниці), де заздалегідь видовбувалася ополонка у вигляді хреста. Священнослужитель занурював у неї хреста, після чого вода вважалася освяченою. Люди набирали її в посудини і кропили господарські будівлі, свійських тварин, дерева у садку (гуцули в такому випадку робили з вівсяного снопа перевесла, окропляли їх свяченою водою і перев'язували кожне дерево).
У хрещенську ніч дивилися на небо: зірки блищать - до гарного врожаю.

Як бачимо, у хрещенській обрядовості явно простежується аграрна магія, котра підсилюється християнською символікою: після освячення води пастирі ходили по обійстях своїх вірних і малювали на дверях хреста, освячуючи будівлі водою. Наступного дня (6 або 19 січня) Коляду «забивають» стрілами, що слугує знаком завершення зимових святок.

Хрещення – не менш важливе свято. Хрещення – перше християнське таїнство, початок благодатного поєднання людини з Богом. Хрещення – наше духовне народження. А нині й відродження. Варто сказати, що історично це свято церкою ввелося навіть раніше, ніж Різво (хоча, здається, коли це християни могли не святкувати Різдва Христового?). Але, виявляється, воскресіння Христа чи охрещення його Святим Духом, що і знаменує собою Хрещення, були важливіші, аніж просте людське народження Ісуса. Але поступово християська церква почала приєднувати до пам’яті хрещення і пам’ять про народження Спасителя. І 6 січня стало подвійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. Але за незручністю виконувати різні обряди водночас, у першій половині IV століття, за папи Юлія, свята роз’єднали.

В Україні, як і в інших країнах, Різдво, свято Народження Ісуса, Сонця Правди (Св. Кіпріян говорив про Ісуса, що Він "правдиве сонце і правдивий Бог", а Іван Золотоустий називає Його «Сонцем Правди, що з'явилося, щоб освітити землю», прищепилося на язичницькому грунті шанування Нового Сонця, Нового Хліборобського Року, що починається з поворотом сонця на весну. Відповідно до цього різдвяна обрядовість, тісно переплелася із віруваннями в щасливий Почин та з магічними діями, що мають забезпечити наступного року добрий урожай. З огляду на велике значення, що мають для всієї родини ті магічні дії різдвяної обрядовості, у ній мають брати участь всі члени  родини. І то не лише живі, але й покійники.

Всі мають долучитися до Святої Вечері, перед Різдвом. Таким чином, до свята живих долучається й поминальне свято небіжчиків, Дідів. На Святому Вечорі властиво зосереджується й взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів і знайомих з відповідними розвагами та забавами. Другий день Різдва називався колись Пологом Богородиці, а в лемків - Вимітним днем, бо того дня ходили по хатах чоловіки (швидше - парубки) і замітали за тамтешню дівчину, за що діставали від господарів «почесне».

З початком Різдва вже можна було вживати скоромне. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м'ясних страв. За правило приходити один до одного в гості. Щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів, особливо це стосувалося жіночої статі. Якщо жінка чи дівчина першою заходила до хати, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», примикали двері. Коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати.
По полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (у деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні — пізнього свят-вечора). На Поділлі робили це лише другого дня свят. Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, «міхоношу», «козу», «пастуха з пугою» тощо.

«Козу» одягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом'яні роги, хвіст і дзвіночок на шию. В інших регіонах були свої відмінності, зокрема ватага супроводжували «циган», «лікар», «єврей», «смерть з косою» тощо. Проте обов'язковим атрибутом мала бути рухома зірка, яку постійно носив ватаг. Заходячи на подвір'я, колядники просили дозволу, і коли господар зголошувався, починали виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти, зичили їм щастя і здоров'я, а в господарстві, щоб були статки і щедрий приплід. Натомість, якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це мало допомогти «оживити дзвінкий голос».

Жінки, аби в них росли великі коноплі, ненароком обливали «міхоношу» водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.
У деяких місцевостях України, крім хлопчачих, були й дівочі ватаги. Вважалося, що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрити. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на «великі вечорниці», які справляли 8 січня. Це були виключно молодіжні розваги.