Концентраційний табір був влаштований у північно-західній частині тодішнього Києва у історичній місцевості Сирець у межах кварталів сучасних вулиць Теліги, Ризької, Грекова, Щусєва. Знаходився на місці території, що використовувалася для літніх таборів Київського військового округу.

Територія табору була обнесена трьома рядами колючого дроту приблизно за метр один від одного. До другого ряду було підведено електричний струм високої напруги. Табір складався з двох майже прямокутних ділянок. На одній з них (у межах сучасних вулиць Ризької та Щусєва) стояли бараки, на другій (територія сучасного Сирецького парку) було 16 землянок, в яких утримували ув'язнених. Кожна з землянок мала свій номер і призначення: № 2 – для євреїв, № 4 – для кримінальних, №№ 5 і 6 — для партизанів і комуністів, окремі — для військовополонених; № 16 — так звана санчастина, до якої потрапляли хворі та в’язні після катувань. В'язнів виводили на примусові роботи, розвантажування душогубок у Бабиному Яру, частина працювала у майстерні на території табору. Як правило, двічі на тиждень у таборі відбувалися масові страти. В’язнів катували за будь-яку провину, призначали від 25 до 200-300 паличних ударів, що відповідало смертному вироку. Страчених складали по кілька трупів (іноді до десяти й більше) до ям, викопаних в'язнями на території табору, а також у Бабиному Яру і протитанковому рові (розташування — квартал вулиць Теліги та Грекова).

Після закінчення війни територію перепланували, а більшу частину забудували.

За даними Надзвичайної державної комісії зі встановлення та розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників, яка працювала у Києві після його визволення від німців, у таборі утримувалося в грудні 1942 року до 2 тис. в'язнів, у 1943 році – близько 1,5 тис. осіб, у тому числі й жінок.

З липня 1943 року у таборі проводилося масове знищення в'язнів, частину з них було переміщено до інших концтаборів. Надзвичайна державна комісія визначила кількість загиблих у таборі — 25 тисяч осіб. Згодом це число уточнили — понад 30 тисяч. 1944 року проведено виявлення, ексгумацію та перепоховання останків.

Після звільнення Києва військами СРСР Надзвичайна державна комісія визначила основних винуватців злочинів німецьких окупантів у Києві, в тому числі у Сирецькому концтаборі. Серед них — начальник гестапо Ерлінґер, його заступники Губерт і Евелінґ, співробітники гестапо — начальник Сирецького табору Радомський (Paul Otto Radomski) та його помічник Рідер, лікар Шумахер, начальник охоронної поліції й жандармерії Київської та Полтавської областей Шеєр та багато інших.

Шеєр у травні 1945 року потрапив у полон і за вироком Київського військового трибуналу був повішений 29 січня 1946 року на тодішній площі Калініна.