ІСЛАМ

Розглянемо деякі звичаї і традиції, пов'язані з похоронним обрядом і практиковані мусульманськими народами, але водночас засуджені або ввійшли у протиріччя з Шаріатом.

Пригадаємо, що таке Шаріат. Шаріа́т  (арабською شريعة — належний (правильний) шлях, спосіб дії) — сукупність правових, морально-етичних і релігійних норм ісламу, що охоплює значну частину життя мусульманина і проголошена в ісламі як «вічне і незмінне» божествене настановлення. Час його появи — VII-XII століття, а місце -  Арабський халіфат. Шаріат спирається на Коран, Сунну і фікх і включає елементи конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного, сімейного та процесуального права.

Коран – це священна книга мусульман, Сунна - священне передання Ісламу, викладене у формі розповідей про вчинки й висловлювання пророка Мухаммада, а Фікх - ісламська доктрина про правила поведінки мусульман (юриспруденція) та ісламський комплекс соціальних норм, тобто мусульманське право у широкому сенсі.

Сороковий день

Під час проведення поминальних обрядів мусульманам не можна наслідувати традиції немусульман. Жалоба в Ісламі, згідно хадісу Пророка Мухаммада, дотримується протягом трьох днів.  Хадіс (арабською – розповідь), - заснована на випадку з життя або  висловлюванні Пророка Мухаммада і його сподвижників. 

Проведення благочестивих зборів для читання мавліда (термін, що використовується для ознаменування дня народження Пророка Мухаммада) за душу покійного, поминання Всевишнього, благання  є дозволеними і заохоченими у Шаріаті дійством. Зокрема, якщо їх проводити у высокочтимі дні й місяці, за це можна удостоїтися більшої винагороди. Проте намір відзначати саме 7-й, 9-й, 40-й, 52-й або будь-який інший день і рік після поховання людини, як практикується у багатьох мусульманських народів, не є ні сунною (діянням, рекомендованим релігією), ні фарзом (обов'язковою вимогою релігії). Проведення цієї традиції саме із вказаним наміром зневажається Шаріатом.

Якщо час проведення благочестивого маджлісу (зібрання) збіглося з цими днями (наприклад, з 40-м днем), то у того, хто влаштовує все не повинно бути намірів робити будь-що, звеличуючи і відзначаючи саме цей, тобто сороковий день.

Особливо не відповідають Шаріату, як це прийнято нині у багатьох мусульман, збиратися на сороковини, куди запрошуються родичі з міст і сіл, і які відповідно вимагають надмірних витрат. Характерно, що в деяких селах, відзначаючи цей день, поминають з вином і горілкою.

«Нехай вбереже нас Всевишній, - стверджують  ісламські теологи, -  від подібних меджлісів». Вони вчать: якщо б ті кошти, що їх родичі покійного витрачають в цей день на частування та дорогу, роздали бідним і нужденним або ж пожертвували їх на підведення води, будівництво доріг, мостів, на благоустрій мечеті і медресе (семінарія у мусульман), то покійні і живі отримали б від цього в тисячу разів більше користі.

Жалоба для жінок

Чимало жінок-мусульманок, які навіть протягом кількох років носять траурний чорний одяг. Згідно Шаріату, жінці, навіть якщо помер її батько, брат або син, заборонено (харам) носити траур більше трьох днів, окрім випадків, коли помер її чоловік або вона остаточно розлучилася з ним. Така жінка за Шаріатом зобов'язана дотримуватися жалоби протягом чотирьох місяців і десяти днів.

Посланець Аллаха сказав: «Не дозволяється жінці, віруючій в Аллаха і Судний день (у християн - Страшний суд), дотримуватися трауру більше трьох днів. Якщо ж помер її чоловік, то їй слід перебувати в жалобі 4 місяці і 10 днів». Передали цей вислів імами аль-Бухарі та Муслім: «Дорогі сестри по вірі! Для вас буде краще, якщо будете дотримуватися зазначеного Пророком його шляху, відсторонюючись від шляху сатани».

Про бороду і скорботу

Відпускання бороди є сунною (священне передання Ісламу) Пророка Мухаммада, однак у Шаріаті не заохочується її відпускання пов'язувати саме зі смертю людини. У шаріатських книгах написано, щоб не вчиняти чогось чи на додачу до того, чого ми дотримувалися до смерті когось, тобто вираження печалі та інших окремих звичаїв, що здійснюються задля того, щоб народ бачив це.

Подбай про жінку

Іслам забороняє жінкам вирушати в подорож без супроводу махрама (близького родича). Тому не можна відправляти жінку без супроводу до іншого міста чи села з метою висловити співчуття близьким чи знайомим, родичам померлого.

Діти і спадок

Діти, у яких помер батько, вважаються сиротами (по арабськи «сирота» - «ятім»), допоки не досягнуть статевої зрілості. Спадщина, що залишилася після смерті батька, є їхньою власністю та витрачається на розсуд піклувальника виключно на утримання цих дітей. Піклувальник призначається батьком дітей або суддею (кадієм). Усі гроші віддають дітям повністю тільки після досягнення ними повноліття. Тому при проведенні поминок забороняється витрачати гроші сиріт для пригощання гостей. Проте мати дітей і вже повнолітні діти можуть витрачати свою частку майна після його розподілу з благою метою.

У Корані читаємо: «Віддавайте сиротам їхнє майно і не міняйте ваше погане на гарне сиріт. Не використовуйте майно сиріт не у відповідності з Шаріатом на додаток до вашого, бо справді, це великий гріх». І далі: «Воістину, хто харчується на гроші сиріт без права, той живить у своєму шлунку вогонь і буде горіти в пекельному полум'ї».

Якщо померлий заповів, відповідно до релігії, не більше третини всього спадку і якщо ці витрати на бажані діяння робляться з цієї частини майна, то це інша справа, прописано у Шаріаті. З майна і коштів людини, котра померла, залишивши неповнолітніх дітей і не склавши заповіту, дозволяється здійснити витрати тільки на його похорон та на відшкодування його боргів перед Всевишнім і людьми, а витрачати його на бажані (сунна) цілі, такі, скажімо, як милостиня , є забороненим (харам).

Якщо всі без винятку спадкоємці вже повнолітні, і дають згоду, то з того майна, що залишилося після смерті людини, дозволяється Шаріатом робити витрати на благу бажану мету, таку, як подаяння, милостиня тощо.

Розподіл спадщини

Недійсна роздача спадщини померлого та продаж хоча б його частини до тих пір, поки не буде виконано заповіт померлого, не буде повернено боргів і не виділять коштів на вартість хаджу (паломництво до Мекки) й умри (мале паломництво до Кааби), якщо померлий мав намір їх здійснити, а також витрати на саван і поховання. Якщо грошей для виконання всього переліченого недостатньо, продається щось зі спадщини.

Якщо на покійному залишилися невідшкодованими намаз і пост, недосконалий хадж (за наявності можливості), невиплачений закят (податок на бідних) або борги, то поки хоч частина зі вказаного залишається невиконаною, не можна зі спадщини витрачати кошти на бажані цілі. Тому розпорядник його майна і спадкоємці в першу чергу повинні звернути увагу на відшкодування зазначеного. Якщо самі вони не знають, як це робиться, то мають проконсультуватися зі вченими-богословам, котрі добре розбираються в цих питаннях. Потім, відклавши з його спадщини кошти, яких достатньо для відшкодування цих боргів, з решти виділяються кошти, зазначені у його заповіті, тобто не більше третьої частини.

Заповіт виконується за умови, що померлий заповів роздати, відповідно до релігії, не більше третини всієї спадщини. Решта – дві третини спадщини -  розподіляються між тими, хто має право отримати свою частку цієї спадщини, що вказана в Шаріаті у книгах про спадщину (мірас).

Проте до тих пір, поки не відшкодуються борги покійного, не можна навіть заповідані кошти витрачати з відповідною метою, тобто на виконання його заповіту.

Деякі люди заповідають, щоб після їхньої смерті віддали щось із майна одному зі спадкоємців. Цього не можна робити, якщо інші спадкоємці з цим не згодні, бо у хадисі сказано, що заповіт не призначено для спадкоємців. Для спадкоємців є чітко визначена самим Кораном і хадісами частина майна покійного.

Та частина майна, що залишилася після цих процедур, є власністю спадкоємців, і тому її необхідно відповідним чином розподілити. Якщо всі спадкоємці є повнолітніми і розумово повноцінними, то кожен із них зі своєї частки по можливості може направити кошти на здійснення добрих, рекомендованих діянь за душу покійного. Якщо серед спадкоємців є такі, які ще не досягли повноліття або розумово неповноцінні, то з їхньої частки майна не слід нічого виділяти на бажані діяння.

Про обеліски, прикрашання могили, вибиті на камені фото

Від коштів, витрачених на прикрашання у такий спосіб могил, немає будь-якої користі ані для покійного, ані для живих, окрім випадків з коштами, витраченими на благоустрій могил святих людей, шейхів, учених-богословів, за що передбачена блага відплата, бо це є відродженням їхніх дорогих святинь (зіяратів). Про це пише імам ан-Нававі.

Про голосіння

У деяких селах, де компактно проживають мусульмани, навіть чоловіки голосно ридають під час прощання з померлим. У Шаріаті не засуджується проливання сліз із милосердя до покійного і тихий плач за нього, однак якщо плач, крики і ридання чути навіть знадвору будинку, то це є неприпустимим і забороненим.

Про жінок-плакальниць

Платити спеціально запрошеним жінкам-плакальщицам, годувати їх, а також використовуючи кошти, які вони отримали за оплакування, є забороненим згідно Шаріату. Є навіть хадіси, що оповідають про покарання, призначене подібним плакальницям.

Діяння на користь померлого і проти

Потрібно отримувати користь від маджлісів, перетворивши їх на благочестиві заходи, молячись і читаючи Коран за душу померлого, розповідаючи присутнім про основи релігії, де знаюча людина може передати свої знання іншим. Якщо вчиняти так, то, справді, користь від цього велика як для покійного, так і для присутніх на співчутті. Слід врахувати і той факт, що в таких місцях скорботи люди особливо уважно слухають проповіді і наслідують їх. А проводити багато під час скорботи задля висловлення співчуття, у розмовах про майно, про мирське, в «хулі» й наговорах на інших шкодять їм самим і покійному, аж ніяк не приносячи користі ні його імені, ні йому самому.

Показні діянні неприпустимі

Добровільні пожертвування робляться кожною людиною, виходячи з його можливостей. Вчинення чогось благого, дотримуючись традицій і звичаїв людей, не приносить ніякої користі на тому світі, бо Всевишній не приймає діяння раба, якщо його наміри нещира.

Наслідуючи цим традиціям, виставляючи їх напоказ, заради мирської мети, чимало людей опиняються у великих боргах і безвихідному становищі?! Чи Не краще зробити добровільні витрати, виходячи з власних можливостей, аніж, боячись розмов, слідувати звичаям, що приносить шкоду як в цьому світі, так і в світі вічному?! Не потрібно боятися пліток, нехай говорять. Адже вони ніяк не зашкодять тобі, навпаки, принесуть користь, бо їхні благі діяння пліткарів зітруться з їхніх книг діянь і перейдуть до твоєї книжки діянь.

У деяких населених пунктах з'явилася традиція роздавати як милостиню кожній родині по кілограму цукру, рису або навіть певну частину м'яса, хоча насправді немає таких можливостей. А в інших селах, крім того, що роздають м'ясо кожному, роздають його і за межами села, і в сусідніх селах...

Аніж витрачати великі кошти, дотримуючись таких «традицій», краще й високо поважніше  витратити гроші на користь бідних і нужденних, віддати в медресе, учням релігійних навчальних закладів, на видання і поширення релігійної літератури та на інші благі цілі. Особливо якщо витрачені зазначені значні кошти з наміром слідувати сумнівним традиціям і звичаям. За такі пожертвування господарі не отримають винагороди.

Про відвідування кладовищ

Відвідуючи кладовища у високоповажні дні, краще це робити чоловікам і жінкам спільно.

Однак якщо жінки вирушають на кладовища зі своїми близькими родичами (махрам), щоб відвідати могили рідних і близьких, шейхів, праведників, вчених-богословів, та якщо вони одягнені згідно вимогам Шаріату, то в цьому не буде нічого поганого.

Жінки, особливо молоді, в одязі, що підкреслює їхню красу, заслуговують на осуд на на кладовищі.

Прощання на дому

Для родичів бажано подивитися на померлого. А для чужих, які не є махрамами для покійного, відкривати обличчя померлого і стояти над ним заборонено. Також забороняється стояти над покійно. жінкою чоловікам, котрі не є для неї махрамами. Також  заборонено стояти над покійним чоловіком жінкам, які не є для нього махрамами.

Не варто після винесення носилок з тілом померлого з дому зупинятися в дорозі для прочитання зікра (поминання Всевишнього), а також дорогою на кладовище відкривати його обличчя, щоб погладжувати.

Не відкладайте похорон

Не потрібно відкладанти поховання покійного після підготовки могили, обмивання і загортання його, тобто після виконання усіх необхідних обрядів до тих пір, поки не закінчать читання Корану за душу померлого або, тим більше,  допоки не приїде здалеку якийсь родич.

У хадисі, переданому імамами Муслімом та аль-Бухарі, говориться: «Посланець Аллаха наказав швидко готувати померлого і ховати».

Про алкоголь

У деяких містах і селах прийнято, стоячи біля могили покійного, пити спиртне під приводом поминання покійного.

Це уподібнення до невіруючих. Спиртне, що й так Шаріат заборонив, не можна навіть близько підпускати до кладовища.

Кого і як зустрічати

У деяких населених пунктах існує звичай: мати покійного, його сестра, дружина, тобто близькі родички-жінки, протягом цілого дня стоять посередині кімнати, щоб зустрічати жінок, котрі приходять співчувати.

Це негідний звичай, який може тільки втомлювати, але не йде на користь ні покійному, ні живим. Навпаки, необхідно виявляти співчуття й милосердя до рідних і близьких покійного, і саме їх цими днями не варто турбувати, вони потребують спокою. Тому всьому джамаату таких населених пунктів необхідно відмовитися від подібних звичаїв.

Поведінка на цвинтарі

Люди, які вирушили на кладовище ховати покійників, проходять над могилами, сидять або стоять на них, проявляючи безпечність і ведучи себе неналежним чином.

Хадіс Пророка, переданий Муслімом, говорить: «Вам краще сидіти на розжареному вугіллі, що спалить вам одяг і дійде до вашої плоті, аніж сидіти на могилі».

Але під час виникнення крайньої необхідності, тобто якщо немає іншого шляху, то не заборонено пройти й через могили.

Про догляд за могилами

Подекуди не огороджують кладовища навколо, внаслідок чого туди лазять собаки та інші звірі, що опоганюють могили, а також туди потрапляє сміття.

Сказано, що мешканців такого населеного пункту неодмінно наздожене якесь нещастя.

У хадисі сказано: «Все, що несе муки й шкоду живій людині, приносить їх і покійному». Тому, дорогі брати і сестри, потрібно тримати кладовища на належному рівні чистоти й ставитися до цього з усією суворістю.

Шейх Ісламу і великий імам Давуд аль-Аший надіслав лист джамаату одного із селищ на Кавказі, де написав: «До нас дійшла інформація, що ваше кладовищі закинуте і забруднене, що там вопасають худобу. Ви зобов'язані, навіть заплативши відповідні кошти, зробити так, щоб тварини не ходили там, очистити кладовище від сміття, виходячи зі своїх можливостей. У цих могилах покояться ваші батьки, матері, брати, сестри й діти. Бійтеся Аллаха в скоєнні чогось, що може завдати їм шкоду. Заподіювати шкоду покійному суворо заборонено. Стережіться бід і покарання зі сторони Всевишнього.

Більшість нещасть наздоганяє людей через те, що вони завдають покійним мук і шкоди. Наступати на могили, топтати їх людям або тваринам заборонено Кораном і хадісами.

У більшості випадків причиною того, що людей і тварин наздоганяє чума, є зневажливе ставлення до покійних, заподіяння їм мук. І благання покійних Аллах приймає, тому бійтеся Всевишнього, о володарі розуму, щоб знайти щастя. І да зійде привітання від Аллаха на тих, хто йде прямим шляхом!»

Чимало населеенных пунктів, мешканці яких не перешкоджають тваринам ходити і витоптувати кладовище, оскверняючи їх. Їм теж необхідно добре поміркувати над змістом зазначеного листа.

Про виявлення недоліків у покійного

У хадисі Посланця Аллаха сказано: «Згадуйте тільки про хороші діяння покійних».

Сінокос на кладовищі

Трава або дерево, що ростуть на могилі, допоки вони зелені і непосочлі, небажано косити або рубати, а ібн Хаджар пише, що це навіть заборонено.

Допоки подібні рослини або дерево зелені, вони здійснюють славослів'я (тасбих) Всевишньому, туди сходять ангели, і те, що росте на могилі, є власністю мешканця цієї могили, і тому не можна робити будь-що, що принесе йому шкоду. Однак косити або рубати їх можна після того, як вони всохнуть. Можна також косити траву, що росте між двома могилами, але не над могилою. На це необхідно звернути особливу увагу тим, хто так вчиняє.

Ваххабіти не праві…

Невірні переконання ваххабітів, які забороняють відвідувати могили пророків і святих людей для благословення.

Відвідування могил пророків і святих людей для благословення є благою справою (сунною).

Ще раз про 40 днів

Хибною є думка тих людей, котрі після смерті людини вимикають у кімнаті світло і не вмикають його протягом 40 днів, вважаючи, що душа померлого відвідує це місце. Деякі люди забороняють молитися в будинку померлого, що теж є невірним.

Пророк Мухаммад сказав: «Нам дозволено молитися на будь-якій чистій ділянці землі». Хадіс передав імам Муслім.

Примітка. Деякі люди, коли у них помирає хтось, збирають безліч своїх рідних, близьких, друзів, знайомих і незнайомих, проте серед них буває дуже мало таких, хто здійснюють похоронний намаз за покійним.

Для покійного немає більш дорогого і вельмишановного дару від нас, аніж читання заупокійної молитви. Людині, яка хоча б трохи турбується і тужить за покійним, варто в першу чергу зробити заупокійний намаз, і тому, хто ще не вміє робити його, необхідно навчитися цьому.

Також усі мусульмани села ходять на могилу померлого вранці і в надвечірній час, однак якщо почують заклик до намазу, до мечеті мало хто вирушає. Це також свідчить про те, що більшість людей ходить на співчуття і на могилу покійного не заради Всевишнього, а заради людей.

Відвідування кладовища, читання там Корану є бажаними діяннями, однак відвідування мечеті для здійснення колективного намазу є в тисячі разів більш важливим і високочтимим дійством.

Хай допоможе усім мусульманам Бог провести ритуальні обряди так, як зазначено в законах Шаріату, щоб вони принесли користь і живим, і покійним...

 

ІУДАЇЗМ

Життя тимчасове. Приходить час, воно обривається, і людина постає перед Творцем. Рабейну Там пише в своїй книзі «а-Сефер а-Яшар»: «Наш світ схожий з підземною печерою в безлюдному місці. Мешканець цієї печери переконаний, що крім неї нічого немає, хоча, вийшовши, побачив би він великі країни, і небо, і море, і сонце, і зорі. Так людина, поки жива, буде думати, що немає іншого світу, хоча, вийшовши з нього, побачить вона грандіозний інший світ у всій його красі». Розглянемо іудейські закони, пов'язані з останніми годинами перебування людини в цьому світі, а також із тими обов'язками, які лягають на близьких померлого.

Останні години життя

У велику заслугу ставиться людині щире каяття перед смертю. Тому той, хто тяжко хворий і не знає, що несе з собою кожен наступний день, має виголосити відуй (וידוי) – перелічення гріхів, і в усіх них розкаятися. Якщо він не в змозі прочитати, може промовити відуй про себе, а якщо і це важко, то хтось інший читає йому відуй вголос і хворий відповідає: «Якщо я, не дай Бог, помру, нехай моя смерть спокутить усі мої гріхи». Треба дотримуватися такту і обережності, нагадуючи хворому про каяття, щоб не налякати його і не зашкодити його здоров'ю. Тим, хто стоїть біля ліжка хворого, заборонено залишати його до самого моменту смерті; особливо важливо перебувати біля нього під час відходу душі з тіла. Весь той час, поки ще можна зберегти життя людини, потрібно застосовувати всі необхідні для порятунку способи лікування або оживляння. Однак заборонені ті методи лікування й догляду, у яких немає особливої необхідності для порятунку вже агонізуючого, оскільки вони лише сприяють прискоренню кінця.

Відразу після смерті Ті, хто стоять біля покійного, вимовляють повний текст Шма Ісраель (без благословень), що наводиться у молитвениках в Шахаріт. Тіло не залишають, хтось повинен залишитися біля нього читати Теілім (Псалми Давидові); запалюють свічки. У кімнаті, де знаходиться мертвий, не можна їсти. Вступають в дію певні закони, які зобов'язані виконувати родичі померлого до його похорону ( אנינות ) та після них (אבלות). Сім ступенів споріднення вимагають дотримання жалоби: батько, мати, син, донька, брат (навіть якщо він тільки по батькові або тільки по матері), дружина - по смерті чоловіка і чоловік - за дружиною. За немовлят, померлих до того, як їм виповнилося 30 днів, не потрібно тримати траур.

Напередодні поховання

Родичі померлого піклуються, насамперед, про все, що пов'язане з похованням померлого та похованням, вони зобов'язані також зберегти тіло від анатомічної розтину. Якщо немає особливо важливої причини, не відкладають похорон на ранок наступного дня.

Тому, хто перебуває у жалобі, але ще не поховав родича, не можна стригтися, митися, користуватися косметикою, брати участь у званих чи урочистих обідах, веселощах. Він не говорить «шалом» (мир – привітання) на знак вітання, не їсть м'яса і вина не п'є, не займається ремеслом і торгівлею і не виконує ніякої важкої роботи. Він також звільняється від усіх молитов і благословень (навіть на їжу) і від дотримання деяких заповідей: не відповідає амен, не повинен читати Шма (Слухай) Ісраель, Шмоне Есре (ранкова молитва) тощо.

Однак йому не можна порушувати заборони, і тому перед їжею він зобов'язаний помити руки, хоча й без благословень аль нетілат ядаім і а-Моці; вранці після сну також омиває руки по три рази кожну. Після того, як покрита могила, родичі померлого знову повинні молитися, благословляти (тфілін – шкіряний молитовний обладунок - накладають, лише починаючи з наступного дня після похорону). Оскільки в суботу не ховають і турбота про поховання не лягає в цей день на родичів, то вони зобов'язані дотримуватися всіх міцвот (обов’язків). У суботу можна їсти м'ясо, і пити вино. Проте подружні стосунки заборонені.

Похоронний обряд

Родичі померлого повинні подбати про гідні похорони. Проте їм не можна переходити межу і у висловлюванні своєї скорботи: не можна наносити подряпини на обличчя й тіло, рвати на собі волосся тощо. Порядок похорону зазвичай пояснюється працівниками Хевра Кадіша (Поховальне об’єднання Ізраілю).

Коротко зупинимося на найбільш загальних і основних законах. Учасники похорону виголошують 91-у главу Теілім (Псалмів Давидових): «хто Живе під покровом Всевишнього...» та інші глави Теілім, прийняті в таких випадках, а також моляться, щоб Бог змилосердився над померлим і врятував його від покарань. Прийнято давати милостиню під час похорону.

Той, хто наблизився до тіла на відстань в 4 ами (приблизно 2 м) і менше, має прикрити свої ціціт (сплетені пучки ниток, як правило, шерстяних, що їх носять чоловіки із 13-ти років на кутках чотирикутного одягу). Той, хто зустрів похоронну процесію, що супроводжує єврея в останню дорогу, повинен приєднатися до неї і пройти хоча б 4 ами з усіма учасниками. Родичі померлого надривають одяг. Зазвичай працівники Хевра Кадіша підказують, як і коли це робиться. До похорону можна змінити одяг, аби не порвати дороге вбрання. Перед тим, як надірвати - зробити קריעה - вимовляють благословення: Барух Ата А-Шем Елокейну Даян а-Емет. Цю заповідь виконують стоячи. Рвуть руками, від горла вниз, але не вбік. Якщо батьки померли, то діти надриваючи всі частини одягу, крім зимового пальто і натільної білизни. Підриваючи в такому разі з лівого боку до рівня серця. Інші родичі (батько, мати, брат, сестра, чоловік або дружина) надривають тільки на один тефах (9,6 см) і тільки щось одне з носимого одягу з правого боку.

Прийнято, що працівники Хевра Кадіша розпочинають надривати ножем, а родич уже продовжує сам руками. Жінці, що перебуває в жалобі, спочатку допомагає інша жінка і здійснює крійя (надрив), але так!, щоб не оголити тіла. Якщо помер батько або мати, то діти повинні надірвати й ту одіж, в якій вони ходять під час семи днів жалоби, окрім суботи. Про лагодження розірваного одягу по закінченні жалоби треба запитати рабина (священика, насправді перекладається як – учитель). Жінка негайно поправляє розірвані ланки шпильками або нерівним швом.

Оплакують померлого, згадуючи в промовах його добрі справи й заслуги перед Богом і перед людьми. Після того, як могила покрита землею, читають молитву Цидук а-дін (Виправдання Суду). Родичі вимовляють спеціальний Кадіш (Святий, тобто молитва Святому). Після похорону чоловіки розходяться в сторони, утворюючи два ряди, і між ними проходять родичі померлого, знявши взуття. Усі, хто стоять по сторонах, висловлюють співчуття. Повертаючись із похорону, потрібно мити руки по три рази кожну до того, як входять до будинку. Коену (спрощено – священик із роду Ааронів у Ізраїлі) заборонено входити до приміщення, де знаходиться тіло померлого, а також підходити близько до могили. Навпаки ж, якщо помер родич, коен повинен вшанувати його своїм наближенням. Мається на увазі одна з семи ступенів споріднення: батько, мати, син, дочка, брат по батькові (але не по матері), незаміжня сестра по батькові, дружина. Необхідно також, щоб їхні тіла були повністю цілими, тобто були в наявності всі органи.

Перша трапеза

Сусіди й друзі повинні подбати про родичів померлого, котрі перебувають у жалобі, і принести їм з дому свого їжу для першої трапези після похорону. Прийнято готувати хліб або круглі булки і круті очищені яйця: як вони за формою замкнені у собі, так і люди в скорботі замкнуті в собі; їхня кругла форма нагадує про те, що скорбота обертається в світі і переходить від однієї людини до іншої.

Сім днів скорботи

Вони починаються відразу після поховання померлого. Ось декілька основних законів, які виконує людина, що перебуває в жалобі:

• він не виходить з будинку протягом всіх днів жалоби, крім суботи;
• на молитви збирають міньян в його домі;
• він не сидить на стільці, що вищий більше, ніж на 3 тефаха (тефах – 4 пальці, відтак 3 тефаха – 12 пальців, тобто щось близько метра), над підлогою;
• не можна носити шкіряне взуття, навіть якщо зі шкіри зроблені лише окремі її частини;
• ті, хто перебувають у жалобі, не відповідають «шалом» на привітання і, тим більше, не вітаються першими;
• вивчення Тори, що звеселяє серце людини, заборонено тим, хто в жалобі. Він має право вивчати тільки теми, пов'язані з жалобою або лихом: книгу «Йов» (розділ Біблії, Іов – праведник), розділи з Ірмиягу (Пророк), що містять викриття у гріхах, третій розділ гмари (текст Талмуду складається із двох частин: менша Мішна, більша – Гмара) «Моед Катан» (назва трактата), закони жалоби;
• заборонено під час шив-а (шива походить від слова благий або милостивий, очевидно в даному випадку як жалоба, крім того, - в іудаїзмі служить терміном на означення руйнування Всесвіту та його подальша трансформація) прати і прасувати, навіть сторонній людині не можна це робити в будинку жалоби. Той, хто в жалобі не носить взагалі свіжовипраного одягу і, тим більше, нічого нового. Не змінюють у цей час ні простирадел, ні рушників. Якщо ж одяг забруднився або спітнів, то можна змінити його;
• не можна мити все тіло повністю навіть у прохолодній воді, проте можна промивати руки, ноги і обличчя. Миття гарячою водою заборонене взагалі, але з медичною метою або задля відмивання бруду це дозволено;
• заборонено користуватися косметичними мазями, жирами, маслами, милом, крім тих випадків, коли це потрібно для медичної мети або задля видалення бруду;
• у скорботі не голяться і не стрижуться, не зрізають нігтів. Відірвати ніготь, що заважає, можна рукою або зубами;
• подружні стосунки заборонені;
• Не можна займатися ремеслом та іншою роботою, але можна привести в порядок будинок і приготувати їжу.

У будинку скорботного покривають накидками дзеркала та картини. Запалюють свічку на згадку про померлого для підвищення його душі (לעילוינשמתו). Цю свічку залишають горіти і на час суботи під час семи днів жалоби (краще запалити її в кімнаті, де померла людина, а якщо це неможливо, то там, де вона жила). Той, що в скорботі не дотримується жалоби публічно під час суботи, тому він може носити шкіряне взуття, йти до синагоги (зібрання або школа, нині – єврейський релігійний храм), змінювати одяг. Подружні стосунки заборонені і в суботу. На сьомий день вранці, після молитви втішають скорботного і на цьому він завершує сім скорботних днів. Якщо, скажімо, жалоба розпочалася у вівторок (незалежно від того, похований помер напередодні вночі або протягом дня), скорботний припиняє виконання законів жалоби у понеділок вранці.

Молитви протягом перших семи днів

У домі збирають міньян (квором задля прочитання молитви, має бути не менше 10-ти дорослих чоловіків). Приносять сувій (або свиток, довгий скручений аркуш пергаменту) Тори (сукупність або закон, у євреїв – сукупність юдейських законів), щоб читати по ньому, принаймні, три рази. Той, хто перебуває в жалобі, вимовляє Кадіш, сини моляться як шліхей ці бур (представники суспільства). Наприкінці молитви читають 49-у главу Теілім (Псалми Давидові), а в ті дні, коли не вимовляють Таханун, і на кінець суботи промовляють замість цього главу 16. У домі, де сидять шив-а, не виголошують Таханун Молитва покаяння), Кель Ерех Апаім (Милостивий Терпеливий Бог), Лa менацеях мізмор ле-Давід яанха Ашем бе-йом цара. Впродовд семи днів після молитви вивчають глави з Мішни заради звеличення душі померлих ( לעילוינשמתו ). За звичаєм вибирають ті уривки, які починаються з літер імені померлого. Прийнято також вивчати уривки з 4-го по 7-й сьомої частини трактату «Мікваот». Перші їхні літери складають слово נשמה - душа. Після цього промовляють молитву Анна, що наводиться в кінці книги мішнайот (фрагменти для вивчення напам’ять).

Заради возвеличення душі

Син, котрий читає Кадіш по батькові чи матері, підносить їхні душі на Вищому суді. Кадіш восславляє і освячує Ім'я Бога і містить молитву про те, щоб Воно було визнане всіма живими. Якщо покійний не залишив після себе сина, то Кадіш читає інший родич. Виголошують його протягом 11-ти місяців. Син також молиться як шліах цібур заради підвищення душі покійного на всіх молитвах, окрім суботи і свят. Особливо це важливо під час Арвіт на кінець суботи. Вшанувати батьків і зробити їм добро, піднімаючи їхні душі перед Всевишнім, можна й після їхньої смерті. У священній книзі «Зоар» написано, що син, котрий слідує шляхами Тори, виконує тим самим міцву шанування батька й матері. Також високо шанують у Вічному світі душу померлого, якщо син його вивчає Тору.

Втішання тих, хто у жалобі

Втішання того, хто в жалобі, є міцвою милосердя. Входячи до будинку того, хто в  жалобі і залишаючи його, не говорять «шалом», не обіймаються, сидять мовчки, поки сам скорботний не почне говорити. Після цього намагаються підтримати його морально, заспокоїти і примирити з рішенням Неба. Встаючи перед виходом, кажуть йому: а-Маком йенахем отха бе-тох ш-ар евлей Ційон в-Ірушалаїм - «Всевишній утішить тебе разом з іншими скорботними Сіону та Єрусалиму». Той, кому не вдалося під час шив-а втішити скорботного, говорить йому цю фразу протягом 30 днів жалоби. Після закінчення цих днів кажуть просто титнахем - «втішайся!». Якщо ж це траур по батькові чи матері, то говорять весь вислів тому, хто в жалобі протягом 12 місяців.

Тридцять днів жалоби

Шлошим триває після шив-а ще протягом 23-х днів. У цей час людина, яка перебуває в жалобі:

• не голиться;
• не стрижеться;
• не обрізає нігтів ножицями (можна відірвати лише той, що заважає зубами чи рукою);
• не викупується і не миється задля задоволення (для видалення поту і бруду можна митися у прохолодній воді);
• не одягає нового, або чистого напрасованого одягу (можна користуватися таким вбранням лише тоді, якщо та людина трохи пліткувала про неї перед цим);
• не заходити до місць, де святкують, на урочисті вечори, скрізь, де є музика, святкове частування або зустріч друзів за столом;
• йому не говорять на знак вітання «шалом», але він може сказати «шалом» і відповісти, якщо помилково його вітали;
• він змінює своє місце в синагозі (не наближаючись при цьому до східної стіни) на 30 днів, а той, хто сумує по батькові чи матері, - на 12 місяців.

Жалоба у свята

Той, хто перебував у жалобі перед Рош Ашана (Новий рік), Йом Кипуром (День спокути), Суккот Свято «кущей»), Песахом (Свято паломництва), Шавуот (Новий сезон року), - навіть якщо траур тривав лише кілька годин, припиняє його повністю із настанням свята. Якщо свято припадає на «шлошим», то й вони скасовуються. Це вірно і в тому разі, коли сьомий день жалоби випав саме на переддень свята (ерєв хаг), оскільки зранку сьомого дня закони шив-а припиняються і набирають чинності закони «тридцяти днів», які й будуть скасовані святом, що настає. Однак, якщо похорон відбувся в холь а-моед, то по закінченні свята дотримуються семи днів жалоби. При цьому рахунок шлошим - тридцяти днів - ведеться від часу поховання.

Про дванадцять місяців

Скорбота по батькові чи матері триває протягом 12-ти місяців (навіть якщо високосний рік, тобто в ньому 13 місяців). Ті, хто перебувають у жалобі:

• не голяться і не стрижуться. Однак, якщо волосся стали занадто довгим, то таки можна підстригтися;
• не беруть участі у весіллях та інших святкуваннях-урочистостях;
• їх не вітають словом «шалом»;
• змінюють місце в синагозі.

Вість «близька» і вість «далека»

Якщо звістка про смерть родича надійшла протягом перших 30 днів після смерті, дотримуються усіх законів жалоби. Це називають «звісткою близькою». Після тридцяти днів - «звістка далека», і закони жалоби після неї полегшуються:

• замість шив-а сидять лише одну годину;
• шлошиму не дотримуються, але по батькові чи матері перебувають у жалобі 12 місяців від часу настання смерті.

Пам'ятник над могилою

За традицією після шив-а ставлять пам’ятник. Обов'язок поставити його припадає на всіх членів сім'ї. На пам'ятнику не повинно бути скульптурних зображень людини і тим більше - тварин. Євреї не кладуть квітів та вінків до могил, як це прийнято в інших народів, оскільки Тора забороняє запозичувати чужі звичаї. Вочевидь це склалося історично – де в Юдейській пустелі взяти квіти?.. Коли пам'ятник поставлений, виголошують надгробні промови, згадуючи про заслуги померлого перед Богом і перед людьми.

День пам'яті

Річниця з дня смерті називається «днем пам'яті» (йом а-зікарон) або йорцайт. У суботу, напередодні дня пам'яті сина викликають до Тори. Протягом цієї суботи, на її кінець, а також в сам день річниці син молиться як шліах цібур і читає Кадіш. У день пам'яті його викликають до Тори, якщо в цей день є читання Тори. У день річниці прийнято запалювати свічку і вчити глави з Мішни заради возвеличення душі померлого, а також молитися на могилі батька й матері.

Читають 33, 16, 57, 72, 91, 104 і 130-у глави Теілим. Після цього виголошують ті вірші з глави 119-ї, які розочинаються з літер, що складають ім'я померлого і потім - вірші, початкові літери яких складають слово נשמה - душа. Наостанок наведемо сказане в книгах пророків про прийдешні дні: «Знищить смерть навіки і зітре Бог сльозу з кожного обличчя». В останній із 13-ти основ віри сказано: «Я вірю усім серцем, що здійсниться воскресіння мертвих в годину Божественного бажання, нехай буде благословенне Ім'я Його навіки віків».

З метою підготовки  матеріалу використано книги:

 «Суть смерті та обряд поховання» (Іслам)

та повчання рава Зеєва Грінвальда «Субота. Свята. Будні» (Іудаїзм)